Значок 80-х років ХХ ст. з емблемою Буштинського лісокомбінату

Значок 80-х років ХХ ст. з емблемою Буштинського лісокомбінату

Значок обласної конференції по підвищенню культури виробництва, Тячів - 1989

 

Значок 1989 року. Напис: - "Тячів, 1989 (рік). Обласна конференція по підвищенню культури виробництва"

Медаль "За заслуги" відділення Чехословацької асоціації виробників чистокровних дрібних домашніх тварин у Буштині

Інформацію про цю виставку знаходимо у №225 газети "Slovensky Vychod" від 2 листопада 1928 року: - 3-4 листопада 1928 року Чехословацьке товариство виробників чистокровних дрібних домашніх тварин у Буштині (Підкарпатська Русь) організувало  пропагандистську виставку всіх видів чистокровних дрібних домашніх тварин, фахового обладнання, хутра та хутряних виробів, з експозиціями сільськогосподарських машин, молочарських і кошикарських виробів тощо.

Замітка у № 225 газети "Slovensky Vychod" від 2 листопада 1928 року

Заявки на участь до 20 листопада приймав секретар товариства у Буштині Ян Кулішек.

Ще одну згадку про це товариство знаходимо у №17 журналу "Hvězda československých paní a dívek" за 1932 рік: - Так чехи працюють на Підкарпатській Русі. Поштовий службовець, діяльний чех у селі Буштино біля Хуста на Підкарпатській Русі, облаштував собі курячу ферму. Завдяки особливому годуванню він досягає того, що в яйцях міститься велика кількість йоду, тому їх уживання стало добрим засобом лікування в лікарнях у боротьбі зі зобом — хворобою, що є однією з найнебезпечніших у цьому краї.

Обкладенка та замітка у №17 журнала "Hvězda československých paní a dívek" за 1932 рік

Завдяки добре вирощеним курчатам, яких він уже розсилає багатьом місцевим жителям, він також покращує розведення курей серед русинського населення. Оскільки яйця часто є засобом платежу — особливо за нинішньої нестачі грошей — і за них русини в крамаря обмінюють борошно та сіль, пан Боузек здійснює також успішну працю з господарського піднесення бідних русинів.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Медаль змагань поштових голубів на маршруті Ужок - Кішпешт, 1940 рік

Значки "Закарпатського завода "Електроавтоматика"

Завод "Електроавтоматика" відкритий у селищі Буштино Тячівського району у 1970 році.

Значок випущений у 1990 році. Напис: - "20 років ЗЗЕА /Закарпатському заводу "Електроавтоматика"/. Розміри 30 мм х 16 мм, були випущені різновиди синього,  червоного і зеленого кольорів.

о

Значок 2010 року, випущений з нагоди 40-річчя заводу. Напис: - "ВАТ Закарпатський завод "Електроавтоматика" 1970-2010"

о

Значок "Усть-Чорна - Дружба"

Значки "Усть-Чорна - Дружба - 1981", ймовірно, йдеться про фестиваль німецької культури в регіоні селища Усть-Чорна Тячівського району. Інший варіант значка - з замазаним роком, ймовірно, використовувався для наступного фестивалю.

а

Значок "100 років Буштинському лісокомбінату"

Перша деревообробна фірма була створена у Буштино 1883 року. 1922 року буштинську деревообробну фірму "Нашицька" відвідав президент Чехословацької Республіки Томаш Гарік Масарік. Після приєднання Закарпаття до України в селищі на бізі місцевих фірм відкрили лісокомбінат.

 

Сувенірні медалі обласного табору юних туристів "Гірські стежки" с. Нересниця

У 1990 році літній наметовий табір Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді знаходився поблизу села Нересниця Тячівського району.

Значок "Тячів райЕНЦ"

Значок Тячівського районного еколого-натуралістичного Центру учнівської молоді

Значок учаснику сходження на гору Кобила ©

Значок за сходження на гору Кобила 1180 м - видається учасникам туристичного табору "Трембіта" у селищі Кобилецька Поляна Рахівського району

 

Більше туристичних значків Закарпаття знайдете тут

Значки "200 років Солотвинському солеруднику"

Значок-накладка на туристичну палицю, випущений до 1938 року. Напис чеською: - "Důl František, Slatinské doly" (Шахта Франтішек, Солотвино). Угорці цю ж шахту називали Ferencbánya

р

Соляна шахта ім. Ференца («Ferencbánya») в Солотвині у 1940 році. Східці на задньому плані мають 40 маршів — це близько 70-80 метрів глибини або висота 25-поверхового будинку.

Охоронці біля входу до соляної шахти ім. Ференца («Ferencbánya») в Солотвині у 1919-1922 роках. Фото: Jiri Kral. Шахту Ференца відкрито у 1808 році. Вже у 1853 році площа шахти складала 4784 м², а глибина — 19 м. Зараз це шахта №7 Солотвинського солерудника.

ф

Значок-накладка на туристичну палицю, випущений до 1938 року. Напис чеською: - "Slatinské Doly - Propadlý Důl Kunhuta" -

Провалля Кунігунда. Утворилося 1902 року, внаслідок просадження на 20 м щойно відкритої соляної копальні «Кунігунда» (зараз на цому місці однойменне озеро).

Названо на честь Кунігунди Угорської (чеською - Kunhuta Uherská, польською - Święta Kinga ), католицької святої, патронки вбогих і гірників соляних шахт.

-

і

і

Відзнаки польських легіонерів, що під час Першої світової війни воювали на Закарпатті

5 жовтня 1914 року транспорт з поляками розвантажився у Королеві (Királyháza) та Тячеві (Técső). Загальне командування польською групою очолив генерал Кароль Дурскі-Тжаска. Одразу ж підрозділи Легіону за наказом австрійського командування були розосереджені на різних ділянках фронту. Кавалерія та артилерія знаходилися у Виноградові ( Nagy-Szőllős) і Королеві. У Довгому (Dolha) розмістився ІІІ батальйон 2 полку (командир капітан Фабриций), у Нересниці – IV батальойн того ж полку (капітан Рой). Пізніше (з листопада) у Буштині (Bustyahaza) розміщувалася ветеринарна лікарня легіону (Szpital Chorych Koni Legionów Polskich).

Загальна чисельність польських військових з’єднань на території сучасного Закарпаття була близько 9000 чол., доформувалися та проходили вишкіл легіонери у Рахівському та Тячівському районах. 

Пам'ятний знак 2-го піхотного полку

В Закарпатті знаходилися 2-й (2 Pułk Piechoty LP) та 3-й (3 Pułk Piechoty LP) піхотні полки, 2-й та 3-й ескадрони кавалерії, артилерійський дивізіон та допоміжні частини. 
Вже 6 жовтня 1914-го частини 2-го полку легіонерів під час марш-кидка через гори на позиції в районі села Krácsfalu (німецькою, угорською – Krácsfalva. Нині – Мара, село у румунському  повіті Марамуреш) прийняли бойове хрещення. Під час несподіваної козачої атаки легіонери вистояли й відкинули росіян. Наступними днями сутички з маскалями проходили поблизу Вишівської Долини (Visóvölgy), Мармарош-Сіготу (Marmaros-Sziget) та Великого Бичкова (Bocskó). У боях за Сигет-Мармароський брали участь І та ІІ батальйони 2-го полку, і ІІ батальйон 3-го полку під загальним керівництвом Жєлінського (місто звільнили 7 жовтня). Вже 16 жовтня за участі польського легіону австрійським військам вдалося повністю звільнити від росіян комітат Мармарош аж до верхів'їв Тиси.

Командир 2-го піхотного полку Легіонів польських полковник Зигмунт Жєлінські

Пізніше полякам було доручено відтіснити російські частини, що зуміли прорватися на угорську сторону Карпат через перевал Пантир, а також, оволодівши перевалами, забезпечити прохід військ через важкодоступний перевал Рогози в Горганах з метою визволення долини Бистриці від росіян. 

Пам'ятний знак 3-го піхотного полку

Пам'ятний знак 2-ї бригади легіонерів

16 жовтня 1914 року 1-й та 4-тий батальйони 3-го піхотного полку Легіонів польських, що діяв у складі ”Карпатської армії” генерала Пфланцер-Балтина, були зосереджені в районі Усть-Чорної (нім. Königsfeld – Кьонігсфелд, угорською Királymező) – Брустури (Brustura, у рад. добу – Лопухово). 19 жовтня легіонери захопили перевал Рогози Великої (висота 1110 м) . Проблемою було провести велику кількість військ з технікою через важкодоступні гірські райони. 

Для виконання цього завдання було використане незвичайне логістичне та інженерне рішення: у стислі терміни (за 50 робочих годин) з долини закарпатської Тересви на протилежний бік хребта була збудована унікальна дорога, вимощена чотириметровими колодами. Було збудовано 28 мостів і містків, довжина деяких з них сягала 50 метрів (!). Довжина віадука, прокладеного вздовж стрімких схилів з нахилом понад 15 °, сягала 7 кілометрів, для його будівництва було використано майже 5 000 м³ деревини. Дорогу назвали Шлях Легіонів, а місце, де вона перетнула вододільний хребет (перевал Рогози) – перевалом Легіонів. Будівництво дороги розпочали 19 жовтня, а вже 22 жовтня два піхотних полки, артилерія і кавалерія подолали по ній хребет і спустилися у район селища Рафайлово (нині Бистриця).

З 8 грудня 1914 частина польського з’єднання знаходилася у Воловому (угор. Okörmezö – нині Міжгір’я). Після майже шести місяців важких боїв в гірських районах, а також екстремальних кліматичних умов (до -28 °) карпатські підрозділи були на грані виснаження. У деяких частинах залишилися лише по кілька солдатів…

На Легіоновім перевалі встановлений пам’ятник полеглим, а неподалік з Закарпатського боку є й невеличкий цвинтар легіонерів.