Плакета чемпіона CSAF–MLSz сезону 1932/33 та історична перемога ужгородського УМТЕ

У міжвоєнній Чехословаччині футбол був організований за національним принципом. Поряд із загальнодержавною Чехословацькою футбольною асоціацією (Československá asociace footballová – ČSAF) існували окремі спортивні союзи чеських (слов'янських), угорських, німецьких та єврейських клубів, які проводили власні чемпіонати. Переможці цих змагань згодом зустрічалися у міжсоюзних фінальних турнірах.

На бронзовій плакеті із зображенням футболіста, виготовленій у кошицькій майстерні Kalafony, збереглося гравіювання «CSAF–MLSz 1932/33 bajnoka». Воно означає «Чемпіон CSAF–MLSz сезону 1932/33» і вказує, що нагороду було вручено переможцеві чемпіонату Угорського футбольного союзу Чехословаччини (Magyar Labdarúgók Szövetsége – MLSz). Цей союз був складовою Чехословацької футбольної асоціації й об'єднував угорські футбольні клуби Словаччини та Підкарпатської Русі. До системи MLSz входили також угорські клуби Австрії.

Особливу цінність плакети становить те, що її гравіювання повністю збігається із заголовком статті, опублікованої 15 серпня 1933 року в братиславській газеті Magyar Újság: «Az UMTE a CSAF–MLSz 1932–33 évi bajnoka» («УМТЕ — чемпіон CSAF–MLSz сезону 1932/33»). Саме цей збіг дозволяє з високою ймовірністю пов'язати нагороду з історичним чемпіонством ужгородського клубу.

«Провінція завоювала гегемонію!»

Саме під таким промовистим заголовком вийшла згадана газета Magyar Újság. Видання повідомляло про історичну подію: уперше до фіналу чемпіонату Словаччини вийшли дві провінційні ужгородські команди — UMTE та СК Русь. Автор статті наголошував, що багаторічне футбольне домінування Братислави завершилося, а провінційні клуби довели свою конкурентоспроможність на найвищому рівні.

Фінал чемпіонату CSAF–MLSz

14 серпня 1933 року на стадіоні УМТЕ в Ужгороді відбувся вирішальний матч чемпіонату CSAF–MLSz сезону 1932/33. Перед приблизно 1200 глядачами господарі приймали віденський клуб Donaustadt.

Матч проходив у надзвичайно напруженій боротьбі. Перший тайм завершився без забитих м'ячів, хоча наприкінці тайму територіальною перевагою володіли гості. Після перерви боротьба стала ще гострішою. На 14-й хвилині другого тайму Сейді забив єдиний гол зустрічі, який приніс ужгородському клубу історичну перемогу — 1:0.

Намагаючись відігратися, футболісти Donaustadt дедалі частіше вдавалися до грубої гри. Суддя Лайош Гайдеккер із Кошиць вилучив спочатку Нідереккера, а згодом і Габеніхта. Попри потужний натиск гостей, воротар Худак кілька разів урятував свою команду від пропущеного м'яча й зберіг переможний рахунок.

Газета особливо відзначила гру кількох футболістів ужгородського клубу. Найкращими у складі чемпіонів були: Худак — воротар, який неодноразово рятував команду, Горняк, Пінцель, Коменда, Сейді — автор переможного гола та Каган. Саме ці футболісти, на думку журналіста, стали головними творцями чемпіонського успіху УМТЕ.

Плакета із написом «CSAF–MLSz 1932/33 bajnoka» є не просто спортивною нагородою. Вона є матеріальним свідченням одного з найвизначніших досягнень закарпатського футболу міжвоєнної доби. Саме в сезоні 1932/33 ужгородський UMTE здобув титул чемпіона CSAF–MLSz, а футбольні клуби провінції, за висловом сучасників, «завоювали гегемонію», остаточно кинувши виклик багаторічному домінуванню команд Братислави. Сьогодні ця плакета є однією з небагатьох відомих спортивних нагород, що безпосередньо пов'язані з чемпіонським сезоном 1932/33. Вона становить значну історичну, музейну та колекційну цінність, адже не лише увічнює перемогу ужгородського клубу, а й нагадує про час, коли футбол Підкарпатської Русі став помітним явищем у спортивному житті Центральної Європи.

 

Членський значок Общества імені Олександра Духновича, 1923

У міжвоєнній Підкарпатській Русі діяли десятки культурних, спортивних і молодіжних товариств. Одним із найвпливовіших було "Руське культурно-просвітницьке товариство імені Олександра Духновича", засноване 22 березня 1923 року в Мукачеві. Організація виникла як культурно-просвітнє товариство русофільського (карпаторуського) напряму і фактично стала ідейною противагою українській "Просвіті".

На значку зображено рукостискання – символ єдності та взаємної підтримки. Біло-синьо-червона стрічка – панслов'янські кольори, які активно використовували русофільські організації, а внизу – монограму «ОД», що є скороченням назви «Общество Духновича».

Замітка у №233 газети "Час" від 19 липня 1929 року

Цікаво, що оцінка діяльності товариства сучасниками була далеко не однозначною.

Україномовна газета "Час" від 14 липня 1929 року у статті «На Підкарпаттю» характеризувала Общество досить різко. Автор писав: - В 1924 році, серед воєнної реакції, засновано й досі відверто русофільське "Общество Духновича", яке займається видаванням книжок і всіма заходами, спрямованими проти українського руху... 

Далі автор звинувачував організацію у підтримці русофільського напряму, поширенні російської літературної традиції, створенні мережі читалень і гуртків та боротьбі з українським культурним рухом. Суперечка між «Просвітою» та Обществом ім. Духновича була не лише культурною. Вона відображала боротьбу різних концепцій національної самоідентифікації населення Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини. Одні вважали місцевих русинів частиною українського народу, інші, підтримувані Будапештом, окремою карпаторуською спільнотою, ще інші орієнтувалися на концепцію «єдиного русского народа». Саме тому звичайний на перший погляд членський значок сьогодні є не лише колекційним предметом, а й історичним свідком складних суспільних процесів міжвоєнного Закарпаття.

Замітка у №1633 газети "Час" від 29 червня 1934 року

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок 1932 року з зображенням пам'ятника Олександру Духновичу в місті Хуст

Плакета випущена до 25-річчя Ужгородського атлетичного клубу, 1931

 Плакета випущена до 25-річчя Ужгородського атлетичного клубу.

У нижньому правому куті плакети тавро PÉCZL, що належить угорському медальєру та скульптору Бєлі Пецлу (Béla Péczl, 1873–1948). У той період він був відомим творцем спортивних та пам'ятних медалей. Постать на медалі - із гілкою та щитом – це, вірогідно, Ніка/Вікторія (Богиня Перемоги): пальмова (або лаврова) гілка, яку вона тримає в піднятій руці, є давнім атрибутом перемоги. У спортивному контексті вона символізує тріумф, успіх і дух суперництва. Алегорія Слави (лат. Gloria): часто зображується як римська матрона, що приносить шану та пам'ять про видатні досягнення. Цей малюнок скульптора Пецла став надзвичайно впізнаваним і зустрічається на спортивних медалях багатьох країн. Ця ювілейна плакетка є, на жаль, єдиним відомим проектом Бєли Пецла, створеним спеціально для Ужгорода. Бєла Пецл жив і працював переважно в Будапешті та центральних регіонах Угорщини. Його залучення до створення плакетки для ужгородського клубу UAC у 1931 році було класичним комерційним замовленням з боку адміністрації клубу для відзначення свого 25-річчя. Пецл не створював для Унгвара унікальний скульптурний рельєф „з нуля”. Він використав свій готовий і дуже вдалий ескіз з алегоричною фігурою жінки, який до цього вже пропонував іншим організаціям (зокрема, пожежним та цивільним союзам в Угорщині). Для Ужгорода він лише змінив текстову матрицю справа, додавши написи UNGVÁR-UŽHOROD, UAC та дати 1906–1931.»

 Про перші чвертьстоліття існування клубу дізнаємося з замітки Дьордя Левенте Секейя у №58 газети Pragai Magyar Hirlap від 10 березня 1932 року. Відчувається, що текст написаний не істориком, а сучасником подій. Це голос людини, яка знала багатьох із названих спортсменів особисто. Відчувається, що коли Секей пише про Легоцького чи Марка, то це не сухі біографічні довідки, а спогади товариша по клубу. Такі джерела надзвичайно цінні саме через інтонацію. Цей текст написаний без зайвої пишномовності, але з великою любов'ю до спорту й людей, які його творили. Автор не просто повідомляє факти — він оживляє цілу епоху: -

Найстаріше спортивне товариство Підкарпатської Русі було засноване у 1906 році. У перші роки воно існувало лише як тенісний клуб, а з 1909 року поширило свою діяльність і на інші види спорту. До 1919 року Ужгородський атлетичний клуб (УАК) фактично уособлював увесь спорт Ужгорода.

              Футбол з'явився в Ужгороді у 1901 році завдяки студентам університетів, які навчалися в Будапешті. Вони організували показовий матч із будапештським клубом БАК, який завершився поразкою ужгородців з рахунком 0:3. Керівником цієї команди був Тівадар Гуловіч, який згодом став президентом УАК. Найкращим гравцем був Нойман, який пізніше, вже під прізвищем Уйварі, став воротарем збірної Угорщини та відомим футбольним арбітром.

              У 1903 році під керівництвом Бели Баноці та Фридеша Гевердле було створено Ужгородське товариство ковзанярів, яке згодом увійшло до складу УАК.

              На початку ХХ століття під час будівництва залізниці Ужгород—Ужок до комітату Унг прибуло багато здібних спортсменів із числа працівників компанії «Грюнвальд—Шиффер». Особливо активну спортивну діяльність вони розгорнули під керівництвом інженера Мігая Бороша — гравця збірної Угорщини.

              Засновником Ужгородського тенісного товариства та Ужгородського атлетичного клубу, а також його президентом до 1920 року був доктор Ендре Таки, член сирітського суду комітату.

              Протягом багатьох років найкращим тенісистом комітату Унг був Кальман Ланер, який заявив про себе у 1907 році. Перед Першою світовою війною Ланер і Рееліц належали до найкращих провінційних тенісистів Угорщини. Ланер неодноразово здобував звання найкращого провінційного гравця. Навіть після війни та багаторічного російського полону він продовжував показувати високі результати.

              У наступні роки він переїхав до Будапешта, вступив до клубу МАК і досі залишається тенісистом першого класу. Більше того, у 1931 році він став чемпіоном Угорщини серед ветеранів («олд-бойз») в одиночному та чоловічому парному розрядах.

              Уже у 1907 році спортсменів навчав професійний тенісний тренер із Будапешта, а в 1908 році за дорученням Угорської національної федерації лаун-тенісу саме в Ужгороді було проведено чемпіонат провінційних клубів Угорщини.

              У 1909 році футбольна команда УАК провела свій показовий матч на полі у Фюзеші. Вона поступилася мішкольцькій команді, яку очолював Шандор Боднар, лише з рахунком 2:3. Справами футбольної секції керував Шандор Шпек. Його енергія та натхненне керівництво президента Таки після низки успіхів привели клуб у 1914 році до титулу чемпіона Східної Угорщини. У фіналі було переможено знаменитий Надьварадинський атлетичний клуб, підсилений уже тоді широко відомим будапештським футболістом Кюрехнером.  Найкращими гравцями команди були Тібор Легоцький, Папаї, Берталан Марко, Шандор Корда, Янош Адам, Нандор Рот, Лайош Керешкені та Ференц Тот. За звання найкращої провінційної команди мали змагатися «Татабанья СК», «Темешварі Кініжі» та УАК. Проте провести вирішальні матчі не вдалося — розпочалася Перша світова війна.

              У передвоєнні роки на ужгородських тенісних турнірах зустрічалися найкращі гравці країни. Тут виступали Пал Сегнер, Еден Шмід, Аурель Келемен, Лайош Генц та Керлінг, який саме на ужгородському турнірі 1911 року вперше переміг Келемена. Постійними гостями ужгородських змагань були також Маргіт Берталан, Лілі Нєвіцкей, Олаг, Рік та інші.

              Легкоатлети клубу успішно виступали на змаганнях у Кішварді, Діошдьйорі та Пряшеві. Найкращі результати показували Берталан Марко, Тібор Легоцький, Бела Томчані, Лайош Керешкені та інші.

              У 1912 році було урочисто відкрито спортивний майданчик у Вадашкерті — саме на цьому місці й сьогодні розташоване поле Ужгородського атлетичного клубу. Жваво розвивалися також плавання, водне поло, гімнастика та фехтування. Керівниками фехтувальної секції були поручники Андраш Алексай і Деже Мокчаї, а також викладач Релейц. Борцівську секцію очолював і водночас був її найкращим спортсменом Жигмонд Подлушшаньї, який загинув під час війни.

              У роки Першої світової війни лише на тенісних кортах ще зберігалося певне спортивне життя. Дами, двоє-троє чоловіків, що залишилися вдома, та військові у відпустках продовжували грати, змушені користуватися корковими м'ячами через нестачу звичайного спортивного спорядження.

              Влітку 1918 року знову заявила про себе футбольна секція. Молоді футболісти, які ще до війни виступали за юнацькі команди, уже подорослішали й демонстрували чудову гру. Навіть першокласній збірній команді Будапешта, у складі якої грали Паєр, Надлер та інші відомі футболісти, вони поступилися лише з рахунком 0:2.

              Під час революційних подій клуб зазнав тяжких втрат. Було розграбовано інвентар, а спортивний майданчик майже повністю знищено. Тим часом, немов гриби після дощу, виникали нові спортивні товариства, кожне з яких відбирало у старого клубу спортсменів і сили.

              У 1920 році засновник клубу доктор Ендре Таки залишив Ужгород. Його одностайно обрали почесним президентом, а керівництво клубом перейшло до Міклоша Антала. Саме на початку його президентства УАК спіткали нові випробування: клуб утратив ковзанку, а також було розірвано договір оренди спортивного майданчика.

Попри неймовірні труднощі клуб вдалося зберегти. Для здобуття коштів організовували святкові вечори й доброчинні заходи. До Ужгорода запросили з Кошиць майстра Саламона, а згодом із Будапешта — доктора Герентшера. Завдяки їхній праці клуб виховав сильні команди гімнастів, легкоатлетів і фехтувальників.

              Тенісистів тренували будапештські наставники Янош Цайтлер, Бургер і Петак.

              Саме тоді серед футболістів яскраво проявив себе Ласло Пешовник. Згодом він став одним із провідних гравців Будапештського університетського атлетичного клубу (BEAC) і навіть виступав за збірну Угорщини. Пізніше, вже під прізвищем Петьо, працював тренером клубу «Шомодь».

              До цього ж періоду належать будівництво клубного спортивного залу та урочисте освячення прапора товариства, що стало визначною подією в житті УАК.

              Борцівська секція під керівництвом Яноша Ороса переживала справжній розквіт. Марко, Саму Молнар, Орос, Притула та Пешовник успішно виступали навіть на престижних кошицьких турнірах.

              Серед легкоатлетів найкращими були Марко, Романец, Летраї, Молнар, Нанаші та Єньо Петрик.

              Активно розвивався й туризм, яким керував Андраш Далейчик.

              Відродився і теніс. Брати Вірані, Вера Керекеш, Пал Сенткересті та доктор Кальман Кретович — один із найкращих учасників армійського чемпіонату 1931 року — неодноразово ставали чемпіонами УАК.

              Футбольна секція, яка найбільше постраждала після війни, також переживала своє відродження. Вона виховала нове покоління футболістів і вже у 1923 році здобула звання чемпіона Підкарпатського округу Чехословацької асоціації футболу (ČSAF–MLSz).

              Тібор Легоцький — спортсмен до мозку кісток — разом із генеральним секретарем клубу Белою Фодором та Белою Томчані організував перші післявоєнні великі міжнародні тенісні турніри.

              Вважаючи, що головне завдання — відродження клубу — вже виконано, Міклош Антал у 1925 році передав президентську посаду одному з найстаріших спортсменів Ужгорода — Тівадару Гуловічу. До свого переїзду до Будапешта у 1929 році Гуловіч із винятковою самовідданістю очолював найстаріший спортивний клуб Закарпаття. Його найбільшою заслугою стало збереження клубного спортивного комплексу, адже саме існування власного майданчика було тоді запорукою життя товариства.

Спираючись на традиції старших поколінь, Дьордь Левенте Секей та Берталан Марко виховали цілу плеяду талановитих легкоатлетів. Брати Ошдяньї, Лацаніц, Солочинський, Чічері, Релейц і Кремницький неодноразово ставали чемпіонами та рекордсменами Кошицького округу.

              У командних першостях легкоатлетична дружина УАК на рівних змагалася з найсильнішими клубами краю — Кошицьким атлетичним клубом, Кошицьким спортивним клубом та Пряшівським товариством тіловиховання. Проте розбіжності з керівництвом округу призвели до того, що у 1928 році УАК залишив його склад. Після цього частина спортсменів завершила свої виступи, а інші перейшли до клубів Кошиць.

              Та автор переконаний, що це лише тимчасовий занепад. Після вступу до створеної 1931 року Чехословацької угорської легкоатлетичної федерації легкоатлетична секція УАК неодмінно переживе нове піднесення.

              Після смерті Тібора Легоцького тенісну секцію очолив Дьордь Левенте Секей. Йому допомагали Ференц Папп, Бела Томчані, Ласло Шмідт та Дьордь Шаллер.

              Організовані клубом міжнародні турніри набули великої популярності. Щороку в них брали участь найсильніші тенісисти Чехословаччини, Угорщини, Польщі, Югославії та Румунії.

              Серед жінок славу УАК примножували Ержебет Вірані, Вера Керекеш, Душі Болесек, Лулу Суханек, Баба Люкс, а останнім часом також Бланка Бем і Валі Баркаш, які здобули чимало визначних перемог.

              У чоловічому тенісі після покоління Тібора Легоцького, Бели Фодора, Дьордя Вірані, Бели Томчані та Ференца Керекеша на спортивному обрії з'явилися нові таланти. Особливо великі надії клуб покладає на шістнадцятирічного Чабу Ченгера, який сенсаційно виступив минулого року, а також на п'ятнадцятирічного Емануеля Маньковича, перед якими, на думку автора, відкривається блискуче майбутнє.

              Фехтувальна секція останніми роками працювала менш активно, однак її найкращими представниками залишалися Геза Боршаї та Ендре Розгоньї. Особливо вагомих успіхів Розгоньї досяг на змаганнях у Брно, насамперед у фехтуванні на рапірах.

              У настільному тенісі, крім відомого раніше Дьордя Платті, варто відзначити також молодого Емануеля Маньковича.

              Від 1929 року товариство очолює Шандор Цібур, який продовжує керувати клубом у дусі традицій, закладених за двадцять п'ять років його існування.

              Футбольна секція, яку очолюють віце-президент Лайош Козар, а також Берталан Марко і Йожеф Плетеник, постійно входить до числа найкращих команд окружної першості. Минулого року вона посіла друге місце. Карой Молнар, Тібор Гаваш, Клімко, брати Бем, Ференц Пастор, Плахцер, Надьбарчі, Плетеник ІІ та Райко неодноразово входили до збірної команди округу.

              Під час ювілейних урочистостей 1931 року УАК приймав у себе будапештський спортивний клуб BSE, після чого було проведено матч за ювілейний кубок Шандора Цібура.

              Тенісна секція відзначила двадцятип'ятиріччя клубу великим міжнародним турніром.

              До програми святкування також увійшли урочисті загальні збори, святкова лекція та відкриття реконструйованого й розширеного спортивного майданчика.

Основний тягар робіт із перебудови стадіону взяли на себе президент Шандор Цібур, віце-президент Лайош Козар, Бела Фодор і Дьордь Левенте Секей.

Завершилися урочистості святковою вечерею, влаштованою на честь ветеранів клубу.

Велосипедна секція під керівництвом Лайоша Пленцнера організувала власні змагання та здобула низку нагород.

Серед борців найкращими були Іштван Варга та Ласло Орос.

У командному чемпіонаті з тенісу серед угорських спортивних товариств Чехословаччини, в якому брало участь двадцять один клуб, УАК виборов почесне друге місце.

Найкращою похвалою для Ужгородського атлетичного клубу за всю його довгу історію є те, що навіть у роки найбільших втрат він не відмовився від своїх вихованців у жодному з видів спорту й завжди залишався гідним суперником навіть для тих клубів, які прикрашали себе чужими здобутками.

УАК ніколи не сходив зі шляху, визначеного його засновниками, — шляху благородного аматорського спорту. Саме тому, продовжуючи йти цією дорогою, клуб може з упевненістю дивитися у своє майбутнє.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Медаль відкритих легкоатлетичних змагань 1928 року в Ужгороді, організованих клубом UAC

Плакета віце-чемпіона Підкарпатської Русі 1932 року з тенісу

Плакета віце-чемпіона Підкарпатської Русі 1932 року з тенісу

    Інформацію про змагання, що проходили 1-4 вересня 1932 року, знаходимо у газеті Pragai Magyar Hirlap №204 від 7 вересня 1932 р.: - Замість традиційного міжнародного турніру тенісна секція Ужгородського атлетичного клубу (UAC) здійснила новий задум, оголосивши чемпіонати Підкарпатської Русі виключно для місцевих гравців (у попередні роки чемпіонати були відкритими для участі спортсменів з інших територій). Метою було з'ясування співвідношення сил у закарпатському тенісі, чого досі не давало жодне змагання.

Новаторський турнір, який водночас визначав найкращий тенісний клуб Закарпаття, був із розумінням сприйнятий усіма провідними клубами. Найсильніших своїх спортсменів заявили клуби Виноградова, Берегова, Мукачева та Ужгорода.

Із семи чемпіонських титулів та міжклубного командного заліку перемогу здобув Ужгородський атлетичний клуб (UAC), який таким чином першим отримав перехідний кубок, заснований головою клубу Шандором Цибуром.

У командному заліку, де за перше місце нараховували 3 очки, за друге – 2, за третє – 1, «синьо-жовті» набрали 33 очки й упевнено посіли перше місце.

Підсумкова таблиця:

1. Ужгородський UAC — 33 очки;

2. Берегівський FTC — 5;

3. Ужгородський офіцерський тенісний клуб — 4;

4. Мукачівський LTC — 4;

5. Ужгородський LTC — 1.

 Спортивні товариства Виноградова та СК «Русь» залишилися без очок, хоча виноградівський тенісист Петер Кляп продемонстрував гарну гру й за сприятливішого жеребкування міг би посісти призове місце.

 Детальні результати:

 Юнацький турнір серед дівчат на перехідний кубок колишнього президента UAC Тівадара Гуловича виграла Баркаш Бешке (UAC) — минулорічна чемпіонка. У фіналі вона перемогла Бем Бешке (UAC) — 6:2, 6:0. Третє місце посіла Каті Ланці (UAC). (9 учасниць).

 Переможець юнацького турніру серед хлопців, який розігрував перехідний приз засновника клубу Таї, мав визначитися між Чонгором Чало та чинним володарем трофея Емануелем Манковичем (обидва UAC). Третє місце посів молодший Аладар Бартакович, який у півфіналі переміг Легеля Чонгора — 11:9, 4:6, 6:1. (13 учасників.)

 Жіночий одиночний розряд - найкращою тенісисткою Закарпаття стала Бланка Бем (UAC), яка пройшла весь турнір без жодної програної партії. Вона перемогла Заплеталову (Мукачево) — 6:1, 8:6 та Валі Баркаш — 6:3, 6:1. Друге місце посіла Валі Баркаш (UAC), яка впевнено переграла пані Лендваї (UAC) — 6:3, 6:3 та Манці Орос (Виноградів) — 6:3, 6:2.

 Минулорічна чемпіонка серед угорців Чехословаччини Манці Грос не продемонструвала своєї колишньої форми. Після двох цьогорічних поразок від Бланки Бем вона вперше поступилася й Валі Баркаш (14 учасниць). Однією з несподіванок турніру стала перемога Агнеш Борош (UAC) над юнацькою чемпіонкою Бешке Баркаш.

 Чоловічий одиночний розряд - чемпіоном Закарпаття став шістнадцятирічний Емануель Манкович (UAC), який раніше вже виграв чемпіонат угорців Чехословаччини. Цього разу він одержав перемоги над  Кляпом (Виноградів) — 6:1, 6:2 та над Каше (Мукачево) — 6:0, 6:2. У фіналі він спочатку виграв перший сет у капітана Ванека (Ужгородський офіцерський тенісний клуб) — 6:1, після чого суперник заявив протест через відсутність опорних рейок сітки.

 Суддя Мігалка протест задовольнив і наказав переграти матч. У повторному фіналі найкращий тенісист UAC здобув нищівну перемогу — 6:2, 6:1, 6:0. Хоча Ванек демонстрував сильну та красиву гру, він не зміг протистояти швидкості й надійності Манковича, якому спортивні оглядачі пророкували велике майбутнє.

 Великою несподіванкою стала поразка берегівця Ендре Кальмана від мукачівця Глюка, якого згодом вибив із турніру Карой Мольнар (UAC). Інший представник Берегова також несподівано програв: Каше (Мукачівський LTC) — Пал Секей — 6:3, 6:3.

 Треті місця посіли Каше (Мукачівський LTC) та Карой Мольнар (UAC). Ужгородця Чабу Чонгара переміг Пал Секей — 6:2, 7:5 (32 учасники.)

 Жіночі пари - перемогу здобула пара Бланка Бем — Валі Баркаш (UAC). Другими стали Манці Грос (BFTC) — пані Лендваї (UAC), які у фіналі знялися. Треті місця у  Бланка Корнрайх — Заплеталова (Мукачево) та у пари Мольнар — Аранка Ланг (Ужгородський LTC) (8 пар.)

 Змішані пари - чемпіонами Закарпаття стали Емануель Манкович — Бланка Бем (UAC). У фіналі вони перемогли Чабу Чонгара та Валі Баркаш — 6:2, 6:4. Треті місця зайняли пари Каше — Заплеталова (Мукачево) та Ендре Кальман — Манці Грос (BFTC).

 Півфінали: Манкович, Бем — Каше, Заплеталова — 6:3, 6:2; Чонгар, Баркаш — Кальман, Грос — 6:2, 6:2 (16 пар.)

 Чоловічі пари - чемпіонами стали Чаба Чонгар — Емануель Манкович (UAC). Друге місце у пари Ендре Кальман — Пал Секей (BFTC) — 6:3, 7:5, 6:1. Треті: Цізек — доктор Горейс (Ужгородський офіцерський тенісний клуб) та Ванек — доктор Шварц (той самий клуб).

 Несподіванкою попередніх матчів стала перемога пари Сілагі — Мольнар над дуетом Шаллер — Контратович (усі представники UAC) (13 пар.)

 Закриття турніру: голова організаційного комітету Левенте Секей у заключному слові підкреслив значення нового формату турніру та передав подяку UAC меценатам, спортивним товариствам і глядачам. В організації цього п'ятиденного спортивного свята, яке завершилося великим успіхом, брали активну участь Дьордь Шайлер, Ласло Шмідт, Іштван Сілагі та молодший Режьо Манкович.

Газета Pragai Magyar Hirlap №204 від 7 вересня 1932

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Медаль призера відкритого чемпіонату Підкарпатської Русі з тенісу, Ужгород - 1931 рік

Перші медалі реорганізованого у 1932 році Земського союзу пожежних дружин для Підкарпатської Русі, 1932 рік

 Перші медалі реорганізованого у 1932 році Земського союзу пожежних дружин для Підкарпатської Русі — Zemskyj sojuz požarnych družyn dľa Pidkarpatskoji Rusi (ZSPD dľa P. Rusi).

 Напис на медалях: “Okružnyj medail ZSPD dľa P. Rusi, II. CINA” / “III. CINA” (тобто 2-ге і 3-тє місце або нагорода відповідного ступеня), “Založeno 1932” («Засновано 1932»).

 Ймовірно, ці медалі вручали за пожежно-спортивні змагання або за службу у добровільній пожежній дружині.

 Цікава деталь: напис виконаний не стандартною чеською мовою, а українізованою латинською орфографією — так званою абеткою Їречека. "CINA" — цікава архаїчна/діалектна форма замість сучасного "CENA" у значенні «нагорода, приз».

"dľa" — дуже характерна риса русинсько-української латинки того часу.

 З історії пожежної служби Закарпаття відомо, що перші організовані пожежні станції у містах виникли у 70–80-х роках XIX століття (Ужгород — 1875, Мукачево — 1880, Севлюш — 1890).

 Нова сторінка в історії закарпатських пожежників почалася після 1919 року, коли у Празі було створено Союз чехословацького добровільного пожежництва, до якого з 1922 року входив і Земський союз пожежних дружин для Підкарпатської Русі (ZSPD dľa P. Rusi) зі штаб-квартирою в Ужгороді.

 Із оголошення у закарпатській газеті "Kárpáti Magyar Hírlap", що виходила угорською мовою (№ 81 від 10 липня 1932 року), дізнаємося, що: 

- в неділю, 10 липня 1932 року, о 10-й годині ранку, в залі засідань ужгородської ратуші відбувся з’їзд Земського союзу пожежних дружин, під час якого було проведено повну реорганізацію Союзу.

 Відповідно до зміненого статуту, відтоді у Союзі були представлені не окремі пожежні дружини як члени організації, а окремі райони (округи). Президію та керівні органи обирали терміном на шість років.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки та відзнаки закарпатських пожежників

Кокарди закарпатських пожежників, 1937 рік

 Кокарди на кашкети закарпатських пожежників, 1937 рік.

Кокарда на шолом закарпатських пожежників та значок-фрачник.

Медаль «Севлюш – за заслуги», 1930 рік.

 Медаль «Севлюш – за заслуги», 1930 рік. На аверсі – написи “Za zásluhy” — «За заслуги» та “Obec Sevluš” — «громада Севлюша». Символіка на медалі (шолом, сокири, факел, лавровий вінок) типова для центральноєвропейських добровільних пожежних товариств міжвоєнного періоду. Реверс – напис чеською "Na paměť 40ti letého jubilea sboru dobrovol. hasičů v Sevluši", тобто: «На пам’ять 40-річного ювілею дружини добровільних пожежників у Севлюші

 Такі дружини тоді були не лише пожежними підрозділами, а й важливими громадськими організаціями — вони проводили святкування, паради, бали, спортивні заходи й фактично були частиною місцевого самоврядування. 

 Детальної інформації про святкування у Виноградові 40-ліття пожежної дружини поки що знайти не вдалося, але в доступних газетах за 1935 рік — "Magyar Újság" №113 від 16 травня та "Prágai Magyar Hírlap" №116 від 19 травня 1935 року — є згадка про святкування наступного, 45-го, ювілею - "Святкування 45-річчя добровільної пожежної дружини у Великому Севлюші": 

- Окрім пожежних товариств району, у заході брали участь пожежні команди з румунських Сатмарі та Халмеу. О шостій ранку відбувся музичний підйом. Після цього пожежники влаштували урочисту ходу вулицями міста. У міському парку відправили урочисте польове богослужіння. Потім новачки склали урочисту присягу, після чого відбулося вручення службових медалей. Яноша Главачака, начальника дружини, районне пожежне об’єднання відзначило золотою медаллю.

 У другій половині дня на головній площі члени Севлюської команди продемонстрували вправи з лазіння на дерев’яну двоповерхову вежу. На стадіоні відбулися змагання зі швидкого монтажу пожежного обладнання. Святковий захід завершився танцювальним вечором у великому залі готелю "Royal".

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок до 40-річчя з часу заснування добровільного пожежного товариства у Севлюші, 1930 рік

Значок до 40-річчя з часу заснування добровільного пожежного товариства у Севлюші, 1930 рік

 Значок до 40-річчя з часу заснування добровільного пожежного товариства у Севлюші (сучасна назва – Виноградів).

 З доступних джерел вдалося знайти невеличку замітку у газеті "Slovensky Vychod" №229 від 5 жовтня 1930 року, з якої дізналися, що 5 жовтня 1930 року добровільне пожежне товариство в Севлюші організувало велике свято на честь 40-ї річниці заснування свого товариства. У переддень свята у готелі "Royal" відбулося урочисте засідання, а 5 жовтня – урочисте шикування одягненого у форму складу і передачі прапора товариства. Опівдні відбувся святковий обід.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки та відзнаки закарпатських пожежників

Медаль учасника змагань пожежників в Мукачеві, 1930 рік

Напис чеською - Pamětní medaile z hasičskych závodů v Mukačeve 14.9.1930

 

Медаль учасника змагань пожежників, що відбулися 14 вересня 1930 року в рамах святкування 50-річчя мукачівської добровільної пожежної дружини. Інформацію про ці змагання знаходимо у публікаціях у тогочасних угорськомовних газетах Pragai Magyar Hirlap та Kassai Ujsag:

 14 вересня 1930 року о третій годині дня в Мукачеві, в рамах святкування 50-ї річниці мукачівського добровільного пожежного товариства, розпочалися пожежні змагання. Команди, що брали участь у змаганнях, демонстрували свою майстерність на майданчику біля Нових купалень.

У змаганнях взяли участь шість пожежних товариств: з Мукачева, Ужгорода, Берегова, Севлюша (нині Виноградів), Косина та Сваляви. Головні нагороди здобули мукачівські пожежники, друге місце посіли пожежники Севлюша, третє — пожежники Косина. Решта команд була нагороджена почесними грамотами. Після змагань пожежна команда мукачівської тютюнової фабрики продемонструвала навчальне гасіння пожежі.

 Увечері відбувся феєрверк та народні гуляння з різноманітними розважальними виступами, у яких взяла участь величезна кількість людей. Атмосферне й невимушене святкування тривало аж до світанку.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Почесний хрест з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві, 1930 рік

Медаль "Ужгород 5-7.7.1935 - на пам'ять з'їзду підкарпаторуського пожежництва"

 Медаль "Ужгород 5-7.7.1935 - на пам'ять з'їзду підкарпатського пожежництва".

Пам'ятна медаль "Ужгород 5-7.7.1935...", напис етимологічний правописом: - "На память създа Подкарпаторусскаго пожарництва. Ужгородъ, 5-7.7.1935"

Напередодні зїзду у газеті Svoboda, що виходила у Брно (№153 від 3 липня 1935 року у замітці "Перщий крайовий з’їзд чехословацького пожежництва на Підкарпатській Русі" повідомлялося: 

- У днях 5–7 липня цього року буде проведено крайовий з’їзд пожежництва Підкарпатської Русі. Це перший великий виступ перед громадськістю. Союз було засновано 12 листопада 1922 року в Ужгороді, де також міститься його осідок. Робочими мовами є русинська/українська, чеська та угорська. Уже з цього видно, що до крайового союзу входять усі пожежні товариства незалежно від національності.

 У крайовому союзі організовано 12 окружних об’єднань із 176 пожежними командами та 4930 членами. При 70 командах діють самаритянські дружини з 388 самаритянами (зараз їх назвалиби волонтерами). Вони оснащені одним двоколісним возом, 40 ношами, 102 сумками, 20 аптечками. Автомобільних станцій є чотири.

 Поряд із добровільними командами в Мукачеві та Солотвинських Долах існують фабричні команди, а в Ужгороді й Мукачеві — міські професійні пожежні команди. На чолі крайового союзу стоїть Михайло Гуланич, окружний шкільний інспектор у Хусті; його першим заступником є депутат Національних зборів Ярослав Машата з Ужгорода; начальником — М. Гойдич, нотар у Вишкові над Тисою.

 Головним секретарем є Й. Палатицький, який також редагує крайовий вісник «Požárník», «Hasič», «Tűzoltó» трьома мовами; він виходить уже другий рік в Ужгороді.

 Засновувати пожежні команди на Підкарпатській Русі — справа зовсім нелегка. Якщо ідея пожежної допомоги все ж поширюється, то цим вона насамперед завдячує кільком ідеалістам, які взялися за цю справу й за підтримки уряду, крайових та окружних установ, учительства й чиновництва засновують команди. Вони натрапляють на труднощі, про які нам ніколи й не снилося. Є громади, які просто противляться тому, щоб у них була заснована пожежна команда. Лише останнім часом становище трохи покращилося, і є підстави сподіватися, що воно стане ще кращим.

 Молодий крайовий союз уже пережив свої дитячі хвороби. Минув приблизно рік після їх подолання, він добре витримав період одужання й тепер береться до прекрасної справи: ознайомити громадськість із результатами своєї діяльності за перше десятиліття.

 Потрібна велика відвага, щоб у нинішні часи організувати крайовий з’їзд після досвіду з’їзду Союзу чехословацького пожежництва в Опаві, куди прибуло лише зовсім незначне число пожежників як із Чехії, так і зі Словаччини.

 Тому ми бажаємо пожежному керівництву в Ужгороді, щоб їхній перший крайовий з’їзд пройшов якнайуспішніше.

Загальну інформацію про підготовку та перебіг цієї події знаходимо у тогочасних ЗМІ:

Чеська газета "Svoboda" (Brno) №156 від 6 липня 1935 року:

З'їзд пожежників у Ужгороді урочисто відкрився у п'ятницю. До Ужгорода прибули пожежники з усієї країни та численні гості з дому і закордону. Особливо велика делегація, яку очолював генерал Комуре, приїхала з Румунії - 87 членів. З Румунії також прибула військова делегація, навчальний пожежний загін і представники різних установ. Англійську делегацію  очолює пан Кук, Польщу представляє граф Голуховський, Югославію - доктор Матич, а бельгійських пожежників представляє тричленна делегація. 

Газета Karpati Magyar Hirlap № 44, від 14 квітня 1935 року

- 5–8 липня 1935 року в Ужгороді відбувалися урочистості загальночехословацького та крайового (закарпатського) з’їзду пожежників за участі делегацій із Австрії, Бельгії, Франції, Польщі, Англії, Швейцарії, Югославії та Чеських земель. Найчисельніше були представлені пожежники з Угорщини та Словаччини. 

Газета Karpati Magyar Hirlap №68, від 9 червня 1935 року

Листівка з'їзду в Ужгороді

Із Румунії прибула делегація у складі 87 пожежників на чолі з генералом Комаровим.

Найяскравішою частиною святкувань став парад пожежних команд, які з’їхалися на конгрес із різних сіл і округів Закарпаття, а також з-за кордону. Учасники пройшли містом зі своїми прапорами, пожежною технікою та обладнанням. Колона рушила з аеродрому через центр Ужгорода до площі Сечені, а звідти повернулася назад на летовище. У параді взяли участь близько 1500 пожежників.

Газета Діло №201 від 31.07.1935, сторінка 2

У програмі з’їзду також відбулося урочисте зібрання добровільного пожежного товариства Ужгорода, яке відзначало 50-річчя від дня заснування. Єпископ Стойка на державному летовищі освятив прапор ужгородського пожежного загону.

Наступного дня проходили змагання пожежних команд із Підкарпатської Русі, Чехії, Моравії, Словаччини та Румунії. Великий інтерес у публіки викликала інсценізація повітряного нападу, а ще більше уваги привернули спільні намети, де гості могли скуштувати різноманітні напої. Цікавими були також показові виступи самаритян і дитячих пожежних команд.

Газета Slovensky Vychod, липень 1935 року

Чимало відвідувачів завітали до тимчасового поштового відділення, облаштованого в залі очікування аеродрому, де листівки та листи погашали спеціальним конгресовим штемпелем.

Конгрес завершився танцювальним вечором, театральною виставою та банкетом, під час якого переможцям вручили нагороди.

Останнього дня гості вирушили на екскурсії до Вилока (який угорці називали Тисауйлаком), Берегова та Мукачева, а іноземні делегації на завершення відвідали Ужок.

Газета Karpatalja №29, 8 липня 1935 року

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки та відзнаки закарпатських пожежників

Значок спортклубу "Маккабея" Ужгород, 20-ті роки ХХ ст.

 Футбольна команда ужгородського спортклубу "Маккабея" була чемпіоном Закарпаття 1920 року з футболу. Тоді євреї становили близько третини від загального населення Ужгороду (21 тисяча за переписом 1921 року).

22 травня 1920 року у будинку №7 на площі Сечені в Ужгороді (сучасна площа Корятовича) було засновано ужгородський спортивний клуб «Маккабея» (Makkabea SC). Напередодні газета Zsidó Néplap (№10 від 20 травня 1920 року повідомляла: - єврейські шанувальники спорту взяли на себе сміливість заснувати ужгородський спортивний клуб «Маккабея» і не соромлячись вивісити на його блакитно-білих кольорах шестикутну зірку Давида.

Вже у наступному номері цієї газети (№11 від 28 травня 1920) констатували: - З великої кількості суперечок і хвилювань нарешті народився ужгородський спортивний клуб «Маккабея». Новий клуб, який гордо написав на своєму прапорі позначку «єврейський», викликав достойну симпатію навіть у прихильників місцевих угорських спортклубів. І цілком справедливо! Адже наявність нашого клубу не тільки піде на користь UTK, але й UAC не зашкодить. Створення клубу відбулося серед зворушливих сцен. Залишалася  лише невелика група ентузіастів, коли було піднято головне питання: фінансове. Енергійні ініціатори з трохи смутними  обличчями почали свої промови і, можливо, вже втратили надію, коли піднялися кілька членів і кожен окремо запропонував по 2—3—5 тисячі крон для вирішення перших фінансових питань клубу, таким чином було зібрано 15 тисяч крон. Отже, до роботи, маккабеїсти!

 6 червня у великій залі ужгородської ратуші спортивне товариство провело свої перші загальні збори, на яких оголосили, що «Маккабея»: - прагне виховувати з слабких і кволих єврейських дітей гордих і сильних юнаків, молодих євреїв.

 Ще 12 жовтня 1919 року чиновники угорських клубів (інших тоді ще не було) у Словаччині, яка тоді щойно увійшла до складу новоствореної Чехословацької Республіки, заснували організацію Szlovenszkói Labdarúgók Szövetsége – SzLSz, тобто Словацьку футбольну асоціацію що просувала політику автономії і підтримувала тісні зв'язки з Угорщиною. Серед її засновників було 86 угорськомовних спортивних клубів зі  Словаччини та Закарпаття. А невелика кількість клубів, які об’єднували слов’янське населення, що становило у Словаччині абсолютну більшість, залишилася поза цією організацією. Серед засновників SzLSz були також угорськомовні єврейські клуби з Братислави, Кошице та Ружомберка.

Як невдовзі з'ясувалося, у Sz.L.Sz. були й іредентистські елементи, тож невдовзі центральній владі довелося застосувати силу, щоби вже у 1921 році припинити її діяльність.

 12 червня 1920 року пройшли установчі збори футбольної секції ужгородського «Маккабея»: - Уже в перші дні після створення футбольна секція клубу розпочала тренування у власній елегантній формі — білих сорочках із синіми зірками Давида на грудях. Про це повідомляла газета Zsidó Néplap (№13 від 13 червня 1920 року).

20 червня 1920 року «Маккабея» провела свій перший публічний матч на полі UTE проти клубу «Хакоах» (Кошице), у якому зазнала поразки з рахунком 0:5. Попри результат, у тогочасній пресі наголошувалося на символічному значенні події: це був перший публічний виступ єврейських футбольних команд в Підкарпатській Русі (таку офіційну назву у тодішній Чехословаччині мав наш край).

Уже за тиждень «Маккабея» зустрілася з однією з найсильніших команд регіону — мукачівським MSE — і зуміла першою відкрити рахунок. Для молодого клубу це був великий успіх. Перевага ужгородців виявилася настільки відчутною, що досвідчений суперник зміг зрівняти рахунок лише наприкінці другого тайму після суперечливого пенальті. Обурені рішенням арбітра воротар Рот та гравець Ієкович залишили поле. Скориставшись чисельною перевагою, MSE забив переможний м’яч у порожні ворота.

Особливо яскраво у складі «Маккабеї» проявив себе воротар Рот, який упевнено відбивав небезпечні удари. У полі вирізнялися Гюнцлер, Циммерманн, Беркович і Грюнбергер. Матч зібрав понад 3000 глядачів — величезну аудиторію для тогочасного Ужгорода.

 Наступний матч «Маккабея» провела проти другої команди UTK і зазнала поразки 0:2. Суперник був підсилений гравцями основного складу. Найактивнішим у складі «Маккабеї» був Гюнцлер, який створював небезпечні моменти завдяки індивідуальним проходам. Позитивно оцінювалася також гра воротаря Рота, а також польових гравців Берковича, Фідлера, Вайса і Фельда.

 Наприкінці серпня 1920 року «Маккабея» вдруге зустрілася з «Хакоахом» (Кошице) і здобула перемогу 2:1. Найкращими гравцями були Рот, Гюнцлер і Фельд, який забив один із голів. Високу надійність у воротах демонстрував також голкіпер Пройсц.

1 вересня у Вранові-над-Теплою «Маккабея» з рахунком 4:1 перемогла місцевий клуб «Vranovói SE». Перший гол після порушення проти Гюндера з пенальті забив воротар Рот.

19 вересня «Маккабея» в Ужгороді здобула ще одну важливу перемогу над мукачівським MSE — 1:0. У складі команди особливо виділялися воротар Рот, який здійснив кілька блискучих сейвів, Кляйн зі своїми потужними ударами, а також захисники, що впевнено діяли в обороні.

 Черговий матч ужгородська «Маккабея» провела в Берегові проти місцевого BSC і знову перемогла — 1:0. Самовіддано діяв Юскович, який нейтралізував небезпечні атаки суперника, а голкіпер Пройс упевнено відбивав усі удари. Переможний гол на початку другого тайму забив Фельд після подачі з кутового.

Вирішальний чемпіонський матч відбувся 7 листопада на стадіоні UAC у Мисливському парку. Клуб «Маккабея», створений лише пів року тому, сенсаційно переміг досвідчений UAC з рахунком 2:1. Таким чином ужгородська команда стала чемпіоном Закарпаття (у газеті написано Русінії).

 У замітці «Маккабея та русинський чемпіонат», опублікованій у газеті Zsidó Néplap (№30 від 19 листопада 1920), писали: - Молода й натхненна команда “Маккабеї” виборола перемогу в осінньому чемпіонаті у сильного UAC Небагато клубів змогли досягти подібного успіху за такий короткий час.

Автори статті згадували й людей, які стояли біля витоків клубу: Єно Кайзера, Ерно Юшковіца, Марцелла Шварца, Адольфа Герштля, Мозеса Гіллмана, Андора Проппера та інших ентузіастів. Вони підкреслювали, що на початку діяльності «Маккабеї» доводилося долати численні труднощі, насмішки та перешкоди. Проте вже за кілька місяців ситуація змінилася: клуб швидко здобув популярність і авторитет серед молоді.

 Особливої подяки, на думку газети, заслуговували футболісти команди та активний секретар клубу Іцу Ґрюнцлер. Видання наголошувало, що «Маккабея» стала символом організованого єврейського спортивного руху в Ужгороді.

21 листопада основний склад найсильнішого ужгородського угорського клубу UTK та «Маккабея» провели товариський, заключний матч сезону. Зустріч завершилася перемогою UTK з рахунком 5:1, однак преса відзначала стрімкий прогрес молодої команди. Після першого тайму рахунок був лише 1:0 на користь фаворита. На початку другої половини Кляйн потужним ударом зрівняв рахунок. До 30-ї хвилини боротьба залишалася рівною.

 Лише наприкінці матчу UTK вдалося схилити шальки терезів на свою користь. Газети того часу навіть писали про сумнівне суддівство, стверджуючи, що арбітр безпідставно додав 9 хвилин, упродовж яких суперник забив ще два м’ячі. У складі «Маккабеї» найкраще проявили себе Юшкович Золі, Гросс, Горак, Готліб, Бабоші та Кляйн.

Втім, діяльність ужгородського спортивного клубу «Маккабея» не обмежувалася лише футболом. Газета Zsidó Néplap повідомляла, що 15 серпня клуб організував у міському театрі велику культурну виставу з різноманітною програмою.

12 листопада ужгородська сіоністська асоціація «Ахдут» разом зі спортивним клубом «Маккабея» провела грандіозний вечір Хануки. Організатори обіцяли, що кожен пункт програми стане «перлиною єврейської культури». Найбільше зацікавлення викликали історичні сцени «Цар Антіох» та «Видіння Юди Маккавея». Після успіху в Ужгороді планувалися гастролі до Мукачева, Берегова та Гуменного.

7 грудня 1920 року «Маккабея» організувала велике танцювальне свято, яке сучасники називали одним із найуспішніших у сезоні. Захід поєднали з конкурсом краси. Атмосфера вечора, за повідомленнями преси, була надзвичайно жвавою та демократичною. Пари танцюристів заповнили залу, а музика не стихала до пізньої ночі. Захоплення публіки було таким великим, що організатори навіть продовжили святкування ще на годину.

 Переможницями конкурсу краси стали Іренька Марія Рубін, Маргіт Енгель із Берегова та Резькіце Юскович з Ужгорода. Близько третьої години ночі гості залишали свято з приємними спогадами про вечір.

 На відміну від багатьох спортивних товариств того часу, які зосереджувалися виключно на футболі, ужгородська «Маккабея» прагнула розвивати й інші види спорту. У клубі діяли секції туризму, гімнастики, плавання та велоспорту. Керівництво вважало, що спорт має не лише зміцнювати фізично, а й виховувати молодь.

 У травні 1921 року, з метою зменшення угорського впливу у Чехословаччин,і було підтримано реформу спортивного руху. Було ліквідовано проугорську  SzLSz і замість єдиної структури почали створювати національні спортивні футбольні союзи — чехословацький (його ще називали слов'янський), угорський та єврейський.

У 1922 році єврейські клуби Закарпаття та Східної Словаччини вийшли зі складу угорського футбольного союзу й утворили власну організацію — «Підкарпатський єврейський футбольний союз» (Podkarpatský židovský futbalový sväz). До нього увійшли клуби з Ліптовського Святого Мікулаша, Ружомберка, Кежмарка, Левочі, Бардейова, Великого Севлюша, Мукачева та Ужгорода.

 Таке рішення викликало різку реакцію угорського футбольного керівництва, яке навіть ухвалило бойкотувати команди нового союзу. Конфлікт набув такого масштабу, що в нього довелося втручатися центральній владі.

 26 березня 1923 року була створена Чехословацька футбольна асоціація (Československá associace footballová, ČSAF), яка виконувала функцію координаційного органу для національних футбольних асоціацій. До її складу входили чехословацька, німецька, угорська, єврейська та польська футбольні організації. Того ж року ČSAF була прийнята до Міжнародної федерації футбольних асоціацій (FIFA).

У січні 1935 року в ужгородській "Маккабеї" було створено фехтувальний відділ, і численна команда, переважно з початківців, розпочала тренування у відмінному спортивному залі ужгородської горожанської школи. Заняття проводить багаторазовий чемпіон Ендре Розгонім – тренер фехтувальників UAC, які не мали власного спортивного залу, і, користуючись гостинністю "Маккабеї", також займаються у цьому залі (газета Hiradó, №45 від 22 лютого 1935).

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки "З'їзд товариства Бетар у Мукачеві", 1935 рік ©