Перші медалі реорганізованого у 1932 році Земського союзу пожежних дружин для Підкарпатської Русі, 1932 рік

 Перші медалі реорганізованого у 1932 році Земського союзу пожежних дружин для Підкарпатської Русі — Zemskyj sojuz požarnych družyn dľa Pidkarpatskoji Rusi (ZSPD dľa P. Rusi).

 Напис на медалях: “Okružnyj medail ZSPD dľa P. Rusi, II. CINA” / “III. CINA” (тобто 2-ге і 3-тє місце або нагорода відповідного ступеня), “Založeno 1932” («Засновано 1932»).

 Ймовірно, ці медалі вручали за пожежно-спортивні змагання або за службу у добровільній пожежній дружині.

 Цікава деталь: напис виконаний не стандартною чеською мовою, а українізованою латинською орфографією — так званою абеткою Їречека. "CINA" — цікава архаїчна/діалектна форма замість сучасного "CENA" у значенні «нагорода, приз».

"dľa" — дуже характерна риса русинсько-української латинки того часу.

 З історії пожежної служби Закарпаття відомо, що перші організовані пожежні станції у містах виникли у 70–80-х роках XIX століття (Ужгород — 1875, Мукачево — 1880, Севлюш — 1890).

 Нова сторінка в історії закарпатських пожежників почалася після 1919 року, коли у Празі було створено Союз чехословацького добровільного пожежництва, до якого з 1922 року входив і Земський союз пожежних дружин для Підкарпатської Русі (ZSPD dľa P. Rusi) зі штаб-квартирою в Ужгороді.

 Із оголошення у закарпатській газеті "Kárpáti Magyar Hírlap", що виходила угорською мовою (№ 81 від 10 липня 1932 року), дізнаємося, що: 

- в неділю, 10 липня 1932 року, о 10-й годині ранку, в залі засідань ужгородської ратуші відбувся з’їзд Земського союзу пожежних дружин, під час якого було проведено повну реорганізацію Союзу.

 Відповідно до зміненого статуту, відтоді у Союзі були представлені не окремі пожежні дружини як члени організації, а окремі райони (округи). Президію та керівні органи обирали терміном на шість років.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки та відзнаки закарпатських пожежників

Кокарди закарпатських пожежників, 1937 рік

 Кокарди на кашкети закарпатських пожежників, 1937 рік.

Кокарда на шолом закарпатських пожежників та значок-фрачник.

Емблеми на погонах закарпатських пожежників, 1937 рік

 Емблеми на погонах закарпатських пожежників, 1937 рік.

З 1937 року у Чехословаччині ввели деякі зміни для форми пожежників. З того часу на погонах пожежників повинні були кріпитися спеціальні знаки (чеськ. - ramenni odznaky, слов. - ramenné odznaky) з гербом території до якої відносилася конкретна пожежна дружина (Чехії, Словаччини, Моравії, Сілезії чи Підкарпатської Русі) та номером округу (району). На Підкарпатській Русі таких округів було 12 (Чоп та кілька сіл з Ужгородщини тоді відносилися до словацького округу). Номер 4 на "закарпатських" емблемах позначав Мукачево, номер 10 – Ужгород. Чоп входив до Окружної пожежної частини № 74 у Краловському Хлумці (від 1948 року це місто Краловський Хльмец - Kráľovský Chlmec)

Підтвердження цьому у замітках:

Газета Slovensky Vychod №189 від 20 серпня 1931 року

– Об'єднання пожежних дружин Ужгородського округу №10 спільно з добровільним пожежним товариством 15 лютого в Ужгороді, у приміщеннях Товаристського клубу, проводить репрезентаційний вечір танців… (газета Karpati Magyar Hirlap, №19 від 12 лютого 1936 року);

– Об'єднання пожежних дружин Мукачівського округу № 4 у Мукачеві організувало  курс для штабних офіцерів. Курс відвідували 112 осіб з Мукачівського району. Читали лекції з протиповітряної оборони, а також про пожежно-технічні питання. Лекції проводив полковник Новак із Мукачева (газета Slovenský Východ, 139 від 16 червня 1936 року).

– свідоцтво про участь Дезидерія Поповича у курсах пожежників, що їх з 28 по 30 вересня 1933 року проводило об'єднання пожежних дружин Перечинського округу №5 + фото учасників курсів (Дезидерій Попович четвертий зліва). 

 

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Медаль "Ужгород 5-7.7.1935 - на пам'ять з'їзду підкарпаторуського пожежництва"

Медаль «Севлюш – за заслуги», 1930 рік.

 Медаль «Севлюш – за заслуги», 1930 рік. На аверсі – написи “Za zásluhy” — «За заслуги» та “Obec Sevluš” — «громада Севлюша». Символіка на медалі (шолом, сокири, факел, лавровий вінок) типова для центральноєвропейських добровільних пожежних товариств міжвоєнного періоду. Реверс – напис чеською "Na paměť 40ti letého jubilea sboru dobrovol. hasičů v Sevluši", тобто: «На пам’ять 40-річного ювілею дружини добровільних пожежників у Севлюші

 Такі дружини тоді були не лише пожежними підрозділами, а й важливими громадськими організаціями — вони проводили святкування, паради, бали, спортивні заходи й фактично були частиною місцевого самоврядування. 

 Детальної інформації про святкування у Виноградові 40-ліття пожежної дружини поки що знайти не вдалося, але в доступних газетах за 1935 рік — "Magyar Újság" №113 від 16 травня та "Prágai Magyar Hírlap" №116 від 19 травня 1935 року — є згадка про святкування наступного, 45-го, ювілею - "Святкування 45-річчя добровільної пожежної дружини у Великому Севлюші": 

- Окрім пожежних товариств району, у заході брали участь пожежні команди з румунських Сатмарі та Халмеу. О шостій ранку відбувся музичний підйом. Після цього пожежники влаштували урочисту ходу вулицями міста. У міському парку відправили урочисте польове богослужіння. Потім новачки склали урочисту присягу, після чого відбулося вручення службових медалей. Яноша Главачака, начальника дружини, районне пожежне об’єднання відзначило золотою медаллю.

 У другій половині дня на головній площі члени Севлюської команди продемонстрували вправи з лазіння на дерев’яну двоповерхову вежу. На стадіоні відбулися змагання зі швидкого монтажу пожежного обладнання. Святковий захід завершився танцювальним вечором у великому залі готелю "Royal".

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок до 40-річчя з часу заснування добровільного пожежного товариства у Севлюші, 1930 рік

Значок до 40-річчя з часу заснування добровільного пожежного товариства у Севлюші, 1930 рік

 Значок до 40-річчя з часу заснування добровільного пожежного товариства у Севлюші (сучасна назва – Виноградів).

 З доступних джерел вдалося знайти невеличку замітку у газеті "Slovensky Vychod" №229 від 5 жовтня 1930 року, з якої дізналися, що 5 жовтня 1930 року добровільне пожежне товариство в Севлюші організувало велике свято на честь 40-ї річниці заснування свого товариства. У переддень свята у готелі "Royal" відбулося урочисте засідання, а 5 жовтня – урочисте шикування одягненого у форму складу і передачі прапора товариства. Опівдні відбувся святковий обід.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки та відзнаки закарпатських пожежників

Медаль учасника змагань пожежників в Мукачеві, 1930 рік

Напис чеською - Pamětní medaile z hasičskych závodů v Mukačeve 14.9.1930

 

Медаль учасника змагань пожежників, що відбулися 14 вересня 1930 року в рамах святкування 50-річчя мукачівської добровільної пожежної дружини. Інформацію про ці змагання знаходимо у публікаціях у тогочасних угорськомовних газетах Pragai Magyar Hirlap та Kassai Ujsag:

 14 вересня 1930 року о третій годині дня в Мукачеві, в рамах святкування 50-ї річниці мукачівського добровільного пожежного товариства, розпочалися пожежні змагання. Команди, що брали участь у змаганнях, демонстрували свою майстерність на майданчику біля Нових купалень.

У змаганнях взяли участь шість пожежних товариств: з Мукачева, Ужгорода, Берегова, Севлюша (нині Виноградів), Косина та Сваляви. Головні нагороди здобули мукачівські пожежники, друге місце посіли пожежники Севлюша, третє — пожежники Косина. Решта команд була нагороджена почесними грамотами. Після змагань пожежна команда мукачівської тютюнової фабрики продемонструвала навчальне гасіння пожежі.

 Увечері відбувся феєрверк та народні гуляння з різноманітними розважальними виступами, у яких взяла участь величезна кількість людей. Атмосферне й невимушене святкування тривало аж до світанку.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Почесний хрест з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві, 1930 рік

Пам'ятний значок з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві, 1930 рік

Значок "50 років добровільній пожежній дружині в Мукачеві, 1880-1930 рр."

Серед інших, інформацію про святкування ювілею мукачівської пожежної дружини знаходимо в угорськомовній газеті, що виходила у Празі, Pragai Magyar Hirlap №213 від 18 вересня 1930 року у замітці "Освячення прапора, урочистий конгрес і народні гуляння — так Мукачівське добровільне пожежне товариство відзначило 50-річчя свого існування": 

- Урочисто й з великим розмахом Мукачівське добровільне пожежне товариство відсвяткувало ювілей — п’ятдесят років свого існування. 14 вересня 1930 року вранці пожежні оркестри Мукачева та навколишніх місцевостей провели музичну побудку, після чого о пів на восьму ранку пожежники вирушили до римо-католицького храму, де мукачівський парох, папський камергер д-р Йожеф Йона, у супроводі зворушливої промови освятив прекрасний прапор пожежників.

 Після цього процесія рушила до греко-католицької церкви, де заступник архіпресвітера Режьо Кабачі здійснив освячення та вбив у древко прапора символічний цвях, надісланий єпископом Петером Гебе. Далі процесія попрямувала до реформатського храму, де єпископ Бела Берток провів урочистість освячення, виголосив піднесену промову та щиру молитву за ювілейне товариство.

 Після церковних церемоній учасники вирушили до мосту через Латорицю, де головний командир Йожеф Катрич молодший привітав почесних гостей, які прибули з Ужгорода. О пів на десяту у великій залі міської ратуші під головуванням Катрича відбулися урочисті збори. Головний командир ознайомив присутніх із п’ятдесятирічною історією товариства, особливо відзначивши заслуги д-ра Альберта Герґея, який протягом 26 років був головним командиром товариства і разом із заступником командира Ференцом Лімбахом здійснив визначну й незабутню працю.

 Загальнодержавний віце-президент д-р Лео Єді привітав товариство від імені загальнодержавного президента та від себе особисто. Потім д-р Петер Петригалла, голова русинського крайового пожежного союзу, вручив почесні хрести найстарішим членам товариства: д-ру Альберту Герґею, пожежним офіцерам Ференцу Веребу та Дюлі Лімбаху. Зворушений д-р Герґей подякував за нагороду від свого імені та від імені товаришів і піднесеними словами відзначив значення товариства.

Міський голова Янош Недецеї, як один із найстаріших мешканців міста, також висловив слова вдячності та пошани. Після цього ювілейне товариство вшанували своїми виступами головний командир Сілезького крайового пожежного союзу, голова Словацького союзу, голова Русинського союзу та командир ужгородського пожежного товариства.

 О пів на одинадцяту розпочався конгрес Русинського крайового пожежного союзу під головуванням Мірослава Шміда. У конгресі взяли участь представники 24 русинських пожежних команд у складі 35 осіб. Також були присутні делегати словацьких, сілезьких союзів та представники загальнодержавного союзу добровільних пожежних товариств.

 Відбулися вибори: президентом обрали д-ра Петера Петригаллу, головного бургомістра Мукачева; віце-президентами — Денеша Поповича (Мукачево) та Парізекета (Ужгород); головним командиром союзу — Шандора Марковського (Ужгород). Також були заповнені інші посади.

 Опівдні ювілейне товариство дало урочистий обід у ресторані «Csillag». О третій годині дня розпочалися пожежні змагання, після яких відбулося велике народне свято. Команди, що брали участь у змаганнях, демонстрували свої вправи на майданчику біля Нових купалень. Усі загони показали найкращий рівень підготовки.

 Першу премію здобули мукачівські пожежники, другу — виноградівські, третю — команди з Мезекашоня. Решта команд була нагороджена почесними грамотами. Після змагань пожежна команда мукачівської тютюнової фабрики продемонструвала навчальне гасіння пожежі.

 Увечері відбувся феєрверк та народні гуляння з різноманітними розважальними виступами, у яких взяла участь величезна кількість людей. Атмосферне й невимушене святкування тривало аж до світанку.

До цього ювілею випустили також почесний хрест, пам'ятну медаль та медалі для нагородження переможців змагань пожежників.

Пам'ятна медаль з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві, 1930 рік

 

Напис чеською: -  "Sbor dobrovolných hasičů v Mukačeve", угорською: - "50 éves jubileum 1880-1930"

Пам'ятна медаль з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві, 1930 рік. Детальна інформвція про цю подію знаходиться тут - Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Почесний хрест з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві, 1930 рік

Почесний хрест з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві, 1930 рік

 Пам’ятна відзнака 1930 р. – почесний хрест з нагоди 50-річчя добровільної пожежної дружини в Мукачеві. Це відзнака з позолотою і емалевими вставками. У мережі зустрічаються фото з різними стрічками, в тому числі й кольорів прапору Чехословацької Республіки. Випущена фірмою Шлезінгер та Давидович. У вересні 2016 р. на одному з аукціонів у Чехії продана за 410 евро. Напис чеською: -  "Sbor dobrovol/ných/ hasičů v Mukačeve, 1880-1930". На одному з зображень в Інтернеті на аверсі хреста є вставка з датою "29.02.1930" - можливо, відзначення ювілею планувалося на той день? Жодних пояснень цьому у тогочасній пресі знайти не вдалося.

Інформацію про цю подію знаходимо у замітці "Ювілейні урочистості мукачівського пожежного товариства" у газеті Kassai Ujsag №215 від 19 вересня 1930 року: 

- Мукачівське добровільне пожежне товариство 14 вересня 1930 року відсвяткувало своє 50-річчя урочистостями, поєднаними з освяченням прапора. Святкування відбулося згідно з програмою; у ньому взяли участь, окрім делегатів різних пожежних формувань і представників влади, усі верстви населення міста.

О 6-й годині ранку урочистості розпочалися музичним побудковим маршем. Після цього відбулося освячення прапора у трьох храмах. У римо-католицькому храмі прапор освятив парох д-р Йожеф Йона, у греко-католицькому — священник Режьо Кабачі, у реформатському храмі — єпископ Бела Берток. Режьо Кабачі передав вітання єпископа Гебе та вбив у древко прапора цвях, надісланий ним.

Перед 9-ю годиною пожежники пройшли прикрашеною прапорами Головною вулицею в супроводі пожежних оркестрів із Росвигова та тютюнової фабрики до мостового підходу, де біля встановленої тріумфальної брами зустріли прибулого з Ужгорода загальнодержавного віце-голову д-ра Лео Єді, який був головним покровителем урочистостей.

О 12:10 у міській ратуші відбулися урочисті загальні збори. Головний командир Йожеф Катрич відкрив збори угорською та чеською мовами. Головний бургомістр д-р Петрігалла (голова державного пожежного союзу) привітав присутніх від імені міста та пожежного союзу, високо оцінив працю пожежників і, на знак визнання діяльності керівництва, нагородив почесними хрестами колишніх пожежних старшин д-ра Альберта Гергелі, Ференца Лімбаха та Ференца Вереба, а також головного командира Йожефа Катріча й заступника командира Дьордя Гайлика.

Бургомістр Недецеї висловив задоволення з приводу того, що після політичних та інших розбіжностей у товаристві нарешті запанувала повна гармонія.

Таблон 1930 року з фотографіями членів добровільної пожежної дружини Мукачева (з колекції Сергія Тішина).

Також виступили головний командир словацького державного пожежного союзу Шмід, головний командир підкарпатського пожежного союзу, союзний скарбник Віцек та інші, які висловили свої побажання успіхів у подальшій діяльності.

Після урочистого закриття зборів присутні колоною рушили до почесної трибуни, встановленої на одному з майданів Головної вулиці Мукачева, де розпочалася церемонія вбивання пам’ятних цвяхів у древко прапора.

О 12-й годині дня в готелі «Чіллаг» відбувся банкет, після чого на площі перед Новою купальнею було організовано пожежні змагання.

У змаганнях взяли участь шість пожежних товариств: з Мукачева, Ужгорода, Берегова, Севлюша (нині Виноградів), Косина, Сваляви, і згідно з оголошеними результатами першу нагороду здобули мукачівські пожежники, друге місце посіли пожежники Виноградова, третє — пожежники Косоня. Решта учасників отримали почесні грамоти.

Газета Kassai Ujsag №215 від 19 вересня 1930 року

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки та відзнаки закарпатських пожежників

Медаль "Ужгород 5-7.7.1935 - на пам'ять з'їзду підкарпаторуського пожежництва"

 Медаль "Ужгород 5-7.7.1935 - на пам'ять з'їзду підкарпатського пожежництва".

Пам'ятна медаль "Ужгород 5-7.7.1935...", напис: - "На память създа Подкарпаторусскаго пожарництва. Ужгородъ, 5-7.7.1935"

Напередодні зїзду у газеті Svoboda, що виходила у Брно (№153 від 3 липня 1935 року у замітці "Перщий крайовий з’їзд чехословацького пожежництва на Підкарпатській Русі" повідомлялося: 

- У днях 5–7 липня цього року буде проведено крайовий з’їзд пожежництва Підкарпатської Русі. Це перший великий виступ перед громадськістю. Союз було засновано 12 листопада 1922 року в Ужгороді, де також міститься його осідок. Робочими мовами є русинська/українська, чеська та угорська. Уже з цього видно, що до крайового союзу входять усі пожежні товариства незалежно від національності.

 У крайовому союзі організовано 12 окружних об’єднань із 176 пожежними командами та 4930 членами. При 70 командах діють самаритянські дружини з 388 самаритянами (зараз їх назвалиби волонтерами). Вони оснащені одним двоколісним возом, 40 ношами, 102 сумками, 20 аптечками. Автомобільних станцій є чотири.

 Поряд із добровільними командами в Мукачеві та Солотвинських Долах існують фабричні команди, а в Ужгороді й Мукачеві — міські професійні пожежні команди. На чолі крайового союзу стоїть Михайло Гуланич, окружний шкільний інспектор у Хусті; його першим заступником є депутат Національних зборів Ярослав Машата з Ужгорода; начальником — М. Гойдич, нотар у Вишкові над Тисою.

 Головним секретарем є Й. Палатицький, який також редагує крайовий вісник «Požárník», «Hasič», «Tűzoltó» трьома мовами; він виходить уже другий рік в Ужгороді.

 Засновувати пожежні команди на Підкарпатській Русі — справа зовсім нелегка. Якщо ідея пожежної допомоги все ж поширюється, то цим вона насамперед завдячує кільком ідеалістам, які взялися за цю справу й за підтримки уряду, крайових та окружних установ, учительства й чиновництва засновують команди. Вони натрапляють на труднощі, про які нам ніколи й не снилося. Є громади, які просто противляться тому, щоб у них була заснована пожежна команда. Лише останнім часом становище трохи покращилося, і є підстави сподіватися, що воно стане ще кращим.

 Молодий крайовий союз уже пережив свої дитячі хвороби. Минув приблизно рік після їх подолання, він добре витримав період одужання й тепер береться до прекрасної справи: ознайомити громадськість із результатами своєї діяльності за перше десятиліття.

 Потрібна велика відвага, щоб у нинішні часи організувати крайовий з’їзд після досвіду з’їзду Союзу чехословацького пожежництва в Опаві, куди прибуло лише зовсім незначне число пожежників як із Чехії, так і зі Словаччини.

 Тому ми бажаємо пожежному керівництву в Ужгороді, щоб їхній перший крайовий з’їзд пройшов якнайуспішніше.

Загальну інформацію про підготовку та перебіш цієї події знаходимо у тогочасних ЗМІ: 

Газета Karpati Magyar Hirlap № 44, від 14 квітня 1935 року

- 5–8 липня 1935 року в Ужгороді відбувалися урочистості загальночехословацького та крайового (закарпатського) з’їзду пожежників за участі делегацій із Австрії, Бельгії, Франції, Польщі, Англії, Швейцарії, Югославії та Чеських земель. Найчисельніше були представлені пожежники з Угорщини та Словаччини. 

Газета Karpati Magyar Hirlap №68, від 9 червня 1935 року

Листівка з'їзду в Ужгороді

Із Румунії прибула делегація у складі 87 пожежників на чолі з генералом Комаровим.

Найяскравішою частиною святкувань став парад пожежних команд, які з’їхалися на конгрес із різних сіл і округів Закарпаття, а також з-за кордону. Учасники пройшли містом зі своїми прапорами, пожежною технікою та обладнанням. Колона рушила з аеродрому через центр Ужгорода до площі Сечені, а звідти повернулася назад на летовище. У параді взяли участь близько 1500 пожежників.

Газета Діло №201 від 31.07.1935, сторінка 2

У програмі з’їзду також відбулося урочисте зібрання добровільного пожежного товариства Ужгорода, яке відзначало 50-річчя від дня заснування. Єпископ Стойка на державному летовищі освятив прапор ужгородського пожежного загону.

Наступного дня проходили змагання пожежних команд із Підкарпатської Русі, Чехії, Моравії, Словаччини та Румунії. Великий інтерес у публіки викликала інсценізація повітряного нападу, а ще більше уваги привернули спільні намети, де гості могли скуштувати різноманітні напої. Цікавими були також показові виступи самаритян і дитячих пожежних команд.

Газета Slovensky Vychod, липень 1935 року

Чимало відвідувачів завітали до тимчасового поштового відділення, облаштованого в залі очікування аеродрому, де листівки та листи погашали спеціальним конгресовим штемпелем.

Конгрес завершився танцювальним вечором, театральною виставою та банкетом, під час якого переможцям вручили нагороди.

Останнього дня гості вирушили на екскурсії до Вилока (який угорці називали Тисауйлаком), Берегова та Мукачева, а іноземні делегації на завершення відвідали Ужок.

Газета Karpatalja №29, 8 липня 1935 року

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки та відзнаки закарпатських пожежників

Медаль "Управління культури Закарпатської обладміністрації"

 Медаль "Управління культури Закарпатської обладміністрації".

Жодної інформації про цю відзнаку знайти не вдалося.

Значок "10 років Чехословацькій легіонерській спільноті в Хусті", 1931 рік

Значок "10 років Чехословацькій легіонерській спільноті в Хусті", напис чеською: - X.lete trváni ČOL jednoty, Chust 

 У добу Першої республіки Чехословацька легіонерська спільнота – ČsOL - Československá obec legionářská - стала найбільшою легіонерською організацією, яка водночас була опорою демократичної республіки та носієм ідей, на основі яких добровольці під час війни за незалежність вступали до лав чехословацьких легіонів. ЧЛC часто й рішуче зверталася до чехословацького уряду щодо тяжкого соціального становища багатьох легіонерів, які після повернення на батьківщину насилу знаходили засоби до існування, виступала у публічному просторі на захист спадщини першого опору, на підтримку інтересів чехословацьких легіонерів, а також на захист демократичного розвитку, республіки та її інституцій.

 Діяльність ЧЛС була надзвичайно різноманітною… Велася широка просвітницька, видавнича й культурна діяльність, що стала невід’ємною частиною життя молодої республіки. Значну увагу приділяли родинам легіонерів, які опинилися у скрутному становищі, а також допомозі безробітним легіонерам у працевлаштуванні (https://www.csol.cz/).

 1921 року відділення Чехословацької легіонерської спільноти було створено і в Хусті. Багаторічним головою Хустської спілки легіонерів був штабс-капітан Ян Лавічка (Ján Lávička), який служив у штабі 45-го піхотного полку. Без його участі майже неможливо було уявити будь-яку культурну роботу в Хусті, крім того він був провідним функціонером більшості товариств у Хусті. Незабаром після окупації у 1939 році він долучився до спротиву і за свою антинацистську діяльність заплатив життям (журнал Podkarpatska Rus №2 за 2009 рік).

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок 1932 року з зображенням пам'ятника Олександру Духновичу в місті Хуст

Значок спортклубу "Маккабея" Ужгород, 20-ті роки ХХ ст.

 Футбольна команда ужгородського спортклубу "Маккабея" була чемпіоном Закарпаття 1920 року з футболу. Тоді євреї становили близько третини від загального населення Ужгороду (21 тисяча за переписом 1921 року).

22 травня 1920 року у будинку №7 на площі Сечені в Ужгороді (сучасна площа Корятовича) було засновано ужгородський спортивний клуб «Маккабея» (Makkabea SC). Напередодні газета Zsidó Néplap (№10 від 20 травня 1920 року повідомляла: - єврейські шанувальники спорту взяли на себе сміливість заснувати ужгородський спортивний клуб «Маккабея» і не соромлячись вивісити на його блакитно-білих кольорах шестикутну зірку Давида.

Вже у наступному номері цієї газети (№11 від 28 травня 1920) констатували: - З великої кількості суперечок і хвилювань нарешті народився ужгородський спортивний клуб «Маккабея». Новий клуб, який гордо написав на своєму прапорі позначку «єврейський», викликав достойну симпатію навіть у прихильників місцевих угорських спортклубів. І цілком справедливо! Адже наявність нашого клубу не тільки піде на користь UTK, але й UAC не зашкодить. Створення клубу відбулося серед зворушливих сцен. Залишалася  лише невелика група ентузіастів, коли було піднято головне питання: фінансове. Енергійні ініціатори з трохи смутними  обличчями почали свої промови і, можливо, вже втратили надію, коли піднялися кілька членів і кожен окремо запропонував по 2—3—5 тисячі крон для вирішення перших фінансових питань клубу, таким чином було зібрано 15 тисяч крон. Отже, до роботи, маккабеїсти!

 6 червня у великій залі ужгородської ратуші спортивне товариство провело свої перші загальні збори, на яких оголосили, що «Маккабея»: - прагне виховувати з слабких і кволих єврейських дітей гордих і сильних юнаків, молодих євреїв.

 Ще 12 жовтня 1919 року чиновники угорських клубів (інших тоді ще не було) у Словаччині, яка тоді щойно увійшла до складу новоствореної Чехословацької Республіки, заснували організацію Szlovenszkói Labdarúgók Szövetsége – SzLSz, тобто Словацьку футбольну асоціацію що просувала політику автономії і підтримувала тісні зв'язки з Угорщиною. Серед її засновників було 86 угорськомовних спортивних клубів зі  Словаччини та Закарпаття. А невелика кількість клубів, які об’єднували слов’янське населення, що становило у Словаччині абсолютну більшість, залишилася поза цією організацією. Серед засновників SzLSz були також угорськомовні єврейські клуби з Братислави, Кошице та Ружомберка.

Як невдовзі з'ясувалося, у Sz.L.Sz. були й іредентистські елементи, тож невдовзі центральній владі довелося застосувати силу, щоби вже у 1921 році припинити її діяльність.

 12 червня 1920 року пройшли установчі збори футбольної секції ужгородського «Маккабея»: - Уже в перші дні після створення футбольна секція клубу розпочала тренування у власній елегантній формі — білих сорочках із синіми зірками Давида на грудях. Про це повідомляла газета Zsidó Néplap (№13 від 13 червня 1920 року).

20 червня 1920 року «Маккабея» провела свій перший публічний матч на полі UTE проти клубу «Хакоах» (Кошице), у якому зазнала поразки з рахунком 0:5. Попри результат, у тогочасній пресі наголошувалося на символічному значенні події: це був перший публічний виступ єврейських футбольних команд в Підкарпатській Русі (таку офіційну назву у тодішній Чехословаччині мав наш край).

Уже за тиждень «Маккабея» зустрілася з однією з найсильніших команд регіону — мукачівським MSE — і зуміла першою відкрити рахунок. Для молодого клубу це був великий успіх. Перевага ужгородців виявилася настільки відчутною, що досвідчений суперник зміг зрівняти рахунок лише наприкінці другого тайму після суперечливого пенальті. Обурені рішенням арбітра воротар Рот та гравець Ієкович залишили поле. Скориставшись чисельною перевагою, MSE забив переможний м’яч у порожні ворота.

Особливо яскраво у складі «Маккабеї» проявив себе воротар Рот, який упевнено відбивав небезпечні удари. У полі вирізнялися Гюнцлер, Циммерманн, Беркович і Грюнбергер. Матч зібрав понад 3000 глядачів — величезну аудиторію для тогочасного Ужгорода.

 Наступний матч «Маккабея» провела проти другої команди UTK і зазнала поразки 0:2. Суперник був підсилений гравцями основного складу. Найактивнішим у складі «Маккабеї» був Гюнцлер, який створював небезпечні моменти завдяки індивідуальним проходам. Позитивно оцінювалася також гра воротаря Рота, а також польових гравців Берковича, Фідлера, Вайса і Фельда.

 Наприкінці серпня 1920 року «Маккабея» вдруге зустрілася з «Хакоахом» (Кошице) і здобула перемогу 2:1. Найкращими гравцями були Рот, Гюнцлер і Фельд, який забив один із голів. Високу надійність у воротах демонстрував також голкіпер Пройсц.

1 вересня у Вранові-над-Теплою «Маккабея» з рахунком 4:1 перемогла місцевий клуб «Vranovói SE». Перший гол після порушення проти Гюндера з пенальті забив воротар Рот.

19 вересня «Маккабея» в Ужгороді здобула ще одну важливу перемогу над мукачівським MSE — 1:0. У складі команди особливо виділялися воротар Рот, який здійснив кілька блискучих сейвів, Кляйн зі своїми потужними ударами, а також захисники, що впевнено діяли в обороні.

 Черговий матч ужгородська «Маккабея» провела в Берегові проти місцевого BSC і знову перемогла — 1:0. Самовіддано діяв Юскович, який нейтралізував небезпечні атаки суперника, а голкіпер Пройс упевнено відбивав усі удари. Переможний гол на початку другого тайму забив Фельд після подачі з кутового.

Вирішальний чемпіонський матч відбувся 7 листопада на стадіоні UAC у Мисливському парку. Клуб «Маккабея», створений лише пів року тому, сенсаційно переміг досвідчений UAC з рахунком 2:1. Таким чином ужгородська команда стала чемпіоном Закарпаття (у газеті написано Русінії).

 У замітці «Маккабея та русинський чемпіонат», опублікованій у газеті Zsidó Néplap (№30 від 19 листопада 1920), писали: - Молода й натхненна команда “Маккабеї” виборола перемогу в осінньому чемпіонаті у сильного UAC Небагато клубів змогли досягти подібного успіху за такий короткий час.

Автори статті згадували й людей, які стояли біля витоків клубу: Єно Кайзера, Ерно Юшковіца, Марцелла Шварца, Адольфа Герштля, Мозеса Гіллмана, Андора Проппера та інших ентузіастів. Вони підкреслювали, що на початку діяльності «Маккабеї» доводилося долати численні труднощі, насмішки та перешкоди. Проте вже за кілька місяців ситуація змінилася: клуб швидко здобув популярність і авторитет серед молоді.

 Особливої подяки, на думку газети, заслуговували футболісти команди та активний секретар клубу Іцу Ґрюнцлер. Видання наголошувало, що «Маккабея» стала символом організованого єврейського спортивного руху в Ужгороді.

21 листопада основний склад найсильнішого ужгородського угорського клубу UTK та «Маккабея» провели товариський, заключний матч сезону. Зустріч завершилася перемогою UTK з рахунком 5:1, однак преса відзначала стрімкий прогрес молодої команди. Після першого тайму рахунок був лише 1:0 на користь фаворита. На початку другої половини Кляйн потужним ударом зрівняв рахунок. До 30-ї хвилини боротьба залишалася рівною.

 Лише наприкінці матчу UTK вдалося схилити шальки терезів на свою користь. Газети того часу навіть писали про сумнівне суддівство, стверджуючи, що арбітр безпідставно додав 9 хвилин, упродовж яких суперник забив ще два м’ячі. У складі «Маккабеї» найкраще проявили себе Юшкович Золі, Гросс, Горак, Готліб, Бабоші та Кляйн.

Втім, діяльність ужгородського спортивного клубу «Маккабея» не обмежувалася лише футболом. Газета Zsidó Néplap повідомляла, що 15 серпня клуб організував у міському театрі велику культурну виставу з різноманітною програмою.

12 листопада ужгородська сіоністська асоціація «Ахдут» разом зі спортивним клубом «Маккабея» провела грандіозний вечір Хануки. Організатори обіцяли, що кожен пункт програми стане «перлиною єврейської культури». Найбільше зацікавлення викликали історичні сцени «Цар Антіох» та «Видіння Юди Маккавея». Після успіху в Ужгороді планувалися гастролі до Мукачева, Берегова та Гуменного.

7 грудня 1920 року «Маккабея» організувала велике танцювальне свято, яке сучасники називали одним із найуспішніших у сезоні. Захід поєднали з конкурсом краси. Атмосфера вечора, за повідомленнями преси, була надзвичайно жвавою та демократичною. Пари танцюристів заповнили залу, а музика не стихала до пізньої ночі. Захоплення публіки було таким великим, що організатори навіть продовжили святкування ще на годину.

 Переможницями конкурсу краси стали Іренька Марія Рубін, Маргіт Енгель із Берегова та Резькіце Юскович з Ужгорода. Близько третьої години ночі гості залишали свято з приємними спогадами про вечір.

 На відміну від багатьох спортивних товариств того часу, які зосереджувалися виключно на футболі, ужгородська «Маккабея» прагнула розвивати й інші види спорту. У клубі діяли секції туризму, гімнастики, плавання та велоспорту. Керівництво вважало, що спорт має не лише зміцнювати фізично, а й виховувати молодь.

 У травні 1921 року, з метою зменшення угорського впливу у Чехословаччин,і було підтримано реформу спортивного руху. Було ліквідовано проугорську  SzLSz і замість єдиної структури почали створювати національні спортивні футбольні союзи — чехословацький (його ще називали слов'янський), угорський та єврейський.

У 1922 році єврейські клуби Закарпаття та Східної Словаччини вийшли зі складу угорського футбольного союзу й утворили власну організацію — «Підкарпатський єврейський футбольний союз» (Podkarpatský židovský futbalový sväz). До нього увійшли клуби з Ліптовського Святого Мікулаша, Ружомберка, Кежмарка, Левочі, Бардейова, Великого Севлюша, Мукачева та Ужгорода.

 Таке рішення викликало різку реакцію угорського футбольного керівництва, яке навіть ухвалило бойкотувати команди нового союзу. Конфлікт набув такого масштабу, що в нього довелося втручатися центральній владі.

 26 березня 1923 року була створена Чехословацька футбольна асоціація (Československá associace footballová, ČSAF), яка виконувала функцію координаційного органу для національних футбольних асоціацій. До її складу входили чехословацька, німецька, угорська, єврейська та польська футбольні організації. Того ж року ČSAF була прийнята до Міжнародної федерації футбольних асоціацій (FIFA).

У січні 1935 року в ужгородській "Маккабеї" було створено фехтувальний відділ, і численна команда, переважно з початківців, розпочала тренування у відмінному спортивному залі ужгородської горожанської школи. Заняття проводить багаторазовий чемпіон Ендре Розгонім – тренер фехтувальників UAC, які не мали власного спортивного залу, і, користуючись гостинністю "Маккабеї", також займаються у цьому залі (газета Hiradó, №45 від 22 лютого 1935).

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки "З'їзд товариства Бетар у Мукачеві", 1935 рік ©

Значок "Чопська митниця"

 Історія Чопської митниці починається значно раніше, ніж це зазвичай прийнято вважати сьогодні. Її витоки сягають жовтня 1924 року — часу, коли було відновлено, зруйнований під час воєнних подій 1919 року, залізничний міст через Тису між Чопом і Загонем. Саме тоді тут запрацював перший митний і паспортний пост.

У той період річка Тиса була не просто географічною межею — вона слугувала державним кордоном між Чехословацькою Республікою та Угорщиною. Закарпаття ж, на відміну від інших українських земель окупованих СРСР, Польщею та Румунією, входило до складу демократичної Чехословаччини.

Замітка у газеті "Slovak", №225 від 3 жовтня 1924 року

6 жовтня 1924 року відбулася подія, яка фактично дала старт регулярному прикордонному руху: поїзд №2312 здійснив перше перевезення пасажирів і багажу через кордон. Відтоді Чоп став повноцінним прикордонним вузлом, де діяли ті самі правила, що й на інших чехословацько-угорських переходах.

Фрагмент з Конвенцією про спільні прикордонні станції з "Sbirka Zakonu" від лютого 1926 року.

Важливим кроком стало підписання у 1926 році Конвенції між Чехословацькою Республікою та Угорським Королівством про спільні прикордонні пункти. Документ передбачав, що митний і паспортний контроль має здійснюватися в одному місці — на спільній прикордонній станції. Таким пунктом на території Закарпаття і став Чоп.

Замітка про Чопську митницю у газеті "Robotnicke Noviny" №1 від 2 січня 1934 року

У 1930-х роках робота тут була доволі скромною за масштабами, але чітко організованою. Станом на 1934 рік митний і паспортний контроль забезпечували лише 11 службовців фінансової стражі — спеціального підрозділу, підпорядкованого Міністерству фінансів. Вони не лише перевіряли документи, а й охороняли державний кордон і прилеглу 10-кілометрову прикордонну зону. На озброєнні мали пістолети й гвинтівки.

Цікаво, що інтенсивність руху через кордон тоді була зовсім незначною: щодня його перетинали лише одна-дві особи з паспортами. Натомість основний потік становили місцеві жителі — до 300–400 осіб щодня — які користувалися спеціальними господарськими посвідченнями для роботи в прикордонній зоні.

На автомобільному мосту Чоп—Захонь службу несли всього двоє стражників, працюючи позмінно. Один контролював перетин кордону, інший відпочивав — і так по колу.

Більш жвавим був рух на залізниці. Щодня через станцію проходили чотири пасажирські поїзди. У середньому за день паспортний контроль проходили близько 57 пасажирів, хоча ця цифра могла коливатися від 20 до 100.

Порядок у місті та на вокзалі забезпечувала жандармерія: двоє жандармів постійно патрулювали станцію, обслуговували поїзди й стежили за порядком. Представник фінансової стражі чергував на вокзалі, а інші супроводжували потяги до самого кордону.

Повідомлення в Офіційному журналі Угорських королівських державних залізниць (A Magyar Királyi Államvasutak Hivatalos Lapja): Розпорядча частина листа № 39097/924 від 3 грудня 1924 року, надісланого королівському головному митному директору, відповідно до якого на станції Чехословацьких залізниць у Чопі діятиме постійна митна комісія королівського залізничного митного управління

Попри те, що історія митного контролю в Чопі фактично розпочалася ще у 1924 році, в сучасній Україні офіційною датою створення Чопської митниці вважають 1945 рік — відповідно до наказу Народного комісаріату зовнішньої торгівлі СРСР. Саме тому у 2025 році відзначали її 80-річчя.

Це створює певний історичний парадокс: реальна історія установи є довшою щонайменше на два десятиліття, ніж її офіційно визнаний вік. 

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок "50 років Чопській митниці"

Кокарда Ужгородської угорської королівської державної горожанської школи для хлопчиків (1938-1944 рр.)

Значок - кокарда Ужгородської угорської королівської державної горожанської школи для хлопчиків. Напис угорською Ungvari m. kir. all. polgari fjuiskola. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

 Значок - кокарда Ужгородської угорської королівської державної горожанської школи для хлопчиків (1938-1944 рр.). Детально історія цієї школи описана у статтях Тетяни Літераті.