Значок Ужгородського автоклуба

Значок ужгородького автоклуба та (праворуч) його реставрація з використанням ШІ.

 Минуло понад дев’ять десятиліть від часу, коли ужгородський автоклуб (Autoclub Země Podkarpatoruské), заснований у 1924 році, організував наймасштабніші в історії краю автомобільні та мотоциклетні перегони під назвою «Навпростець через Підкарпатську Русь» (чеською - Naprieč Podkarpatskou Rusou). Сьогодні про ці події нагадують лише газетні публікації та поодинокі архівні згадки, проте у 1930-х роках вони стали справжньою спортивною сенсацією.

Особливість змагань полягала в тому, що в них, окрім спортивних мотоциклів, брали участь не спеціально підготовлені гоночні машини, а звичайні серійні автомобілі — саме ті, які кожен покупець міг придбати в автосалоні.

24 червня 1934 року 29 екіпажів вирушили на дистанцію довжиною 538 кілометрів, щоб довести швидкість, витривалість і надійність своїх машин у реальних дорожніх умовах. Маршрут пролягав із Ужгорода через Середнє, Мукачево, Берегово, Севлюш (нині Виноградів), Хуст, Тячів, Тересву, Слатинські Доли (нині Солотвино), Рахів, Костилівку до Ясіня та у зворотному напрямку. До проміжного фінішу в Ясіні дісталися 25 учасників.

Траса вважалася однією з найскладніших у довоєнній Чехословаччині: гірський рельєф, погані дороги, круті повороти та мінлива погода перетворювали її на справжнє випробування майстерності. 

Мукачево, перегони 1934 року, учасники перегонів на площі перед Ратушею. Фото з власної збірки Сергія Тішина.

Перші аварії не забарилися. У Середньому перекинувся 24-річний мотоцикліст Ласло Теґзе – завідувач школи у Завидові, який отримав тяжкі забої. У центрі Мукачева на вулиці Ракоці (сучасна вулиця Соборна) автомобіль Aero-родстер врізався в електричний стовп — пасажирка вилетіла з машини. Автомобіль після короткої зупинки продовжив рух. Жінка, на щастя, відбулася лише подряпинами і сама помахала водієві, щоб він продовжив шлях — але вже без неї. Інші учасники також потрапляли в аварії поблизу Вилока, Хуста та Солотвина. Проте більшість екіпажів продовжила боротьбу.

Абсолютним переможцем перегонів 1934 року став Еріх Янік з Опави на лімузині Aero 30 HP. Його результат — 6 годин 41 хвилина 15 секунд — означав середню швидкість 80,5 км/год на складній гірській трасі. Другим фінішував Антон Німрихтер із Кошиць на автомобілі Aero 1000. Серед місцевих гонщиків найкращим став ужгородець Алоїз Бадер на Škoda, який подолав трасу за 7 годин 1 хвилину 12 секунд. 

Фото переможців "закарпатських перегонів" 1934 та 1935 років Еріха Яніка та штурмана Воханека (з журналу Pestry Tyden_1934_). автор фото Р. Криль. 

Командний приз здобула трійка ужгородської команди Aero 18 HP у складі Куделки, Гури та Кратохвіла.

Серед мотоциклістів найкращий час показав чемпіон Чехословаччини 1934 року Рудольф Протіва з Кладна на Jawa 175 см³ — 6:59:52. Цікаво, що для участі в змаганнях він без зупинок подолав майже 700 км із Кладна до Закарпаття й прибув до Ужгорода буквально перед стартом. Майже без перепочинку він стартував і переміг. В іншій категорії — мотоцикли з об’ємом двигуна 500 см³ — чемпіоном став 25-річний Мирон Грабар, син тодішнього мера Ужгорода Костянтина Грабара, який виступав на BMW (8:10:54). У категорії мотоциклів із коляскою переміг пражанин Йосиф Софронь на Harley-Davidson.

Не менш драматичними виявилися перегони 1935 року, що відбулися 23 червня. Дистанцію збільшили до 574 кілометрів. Уже з п’ятої ранку тисячі глядачів зібралися на набережній Палацького в Ужгороді, навпроти готелю «Централ» (зараз на його місці знаходиться угорське консульство). Рівно о шостій годині гонщики рушили вулицею Йокаї (нинішня вул. Руська), а боротьба за лідерство розпочалася з перших кілометрів.

Мукачево, гонка 1935 року, мотоцикліст - учасник перегонів на площі перед Ратушею. Фото з власної збірки Сергія Тішина.

Учасники згадували розбитий бетон за Ужгородом, де легкі автомобілі буквально «танцювали». У Мукачеві дорога була якісною, проте східна частина маршруту знову виявилася надзвичайно складною. Великі натовпи вітали спортсменів у Берегові, Хусті. У Великому Бичкові молоді гуцули навіть вивісили напис «A tempo!», підбадьорюючи учасників.

Трагічний епізод стався перед Ясіням: через вибух колеса автомобіль Praga Baby вилетів із дороги. Водій Ярослав Веселий і його штурман Мікса зазнали смертельних травм. Ця трагедія затьмарила святкову атмосферу змагань.

У Ясінях під час зворотного старту почалася злива. Останні учасники стартували вже під сильним дощем, який перетворив і без того погану дорогу на суцільну ковзанку. Лише за Великим Бичковом виглянуло сонце, і гонщики знову почали набирати темп.

Попри дощ і небезпечні умови, абсолютним переможцем 1935 року знову став Еріх Янік, цього разу на Aero 1000. Його середня швидкість зросла до 85,8 км/год. Серед закарпатців найкращий результат показав Йожеф Гура з Ужгорода, який на автомобілі Praga Baby посів друге місце. Серед мотоциклістів першим фінішував пражанин Ладіслав Вльк на Ogar. У категорії мотоциклів з об’ємом двигуна понад 250 см³ переміг Богуміл Протіва на Jawa. Серед місцевих спортсменів єдиним мотоциклістом, який дістався фінішу, був Йосип Хома з Ужгорода — він й отримав усі призи, встановлені для закарпатців.

На фото Богуміл Протіва - переможець "закарпатських перегонів" 1935 року у категорії мотоциклів з об'ємом двигуна понад 250 см³ (з журналу Pestry Tyden_1935_). автор фото, зробленого на змаганнях у Празі, К. Мой.

Увечері в саду ужгородського готелю «Корона» відбувся урочистий бенкет і нагородження переможців. Перегони проходили під патронатом губернатора Підкарпатської Русі Антоніна Розсипала та міського голови Ужгорода Костянтина Грабара.

Попри високий рівень організації та зацікавлення глядачів, змагання 1935 року стали останніми. Ймовірною причиною був незадовільний стан доріг, що спричиняв часті аварії та навіть людські жертви.

Сьогодні ці перегони залишаються яскравою сторінкою історії Закарпаття — прикладом технічного поступу, спортивної відваги та великого ентузіазму міжвоєнної доби.

Значки Державної торговельної академії в Мукачеві

Фрачник (значок на булавці, що кріпився на лацкані піджака) Мукачівської угорської королівської державної вищої торговельної школи. Напис на значку - Munkácsi M.K. Áll. F. Ker. Isk. - Munkácsi Magyar Királyi Állami Felső Kereskedelmi Iskola. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

 14 березня 1918 року в Мукачеві було відкрито торговельну школу «трикласного типу» з угорською мовою навчання. Заснування стало результатом понад чотирирічної підготовчої роботи за сприяння тодішнього мера міста Яноша Недецеї.

До першого класу записалися 33 учні. Заняття проходили в центрі міста – на верхньому поверсі будинку Міхая Мункачі. Викладацький склад формували вчителі місцевої гімназії та педагогічної семінарії, а також адвокати й банківські службовці. Першими директорами були Дюла Бенджамін (1918–1919) та Антал Шварц (1919–1922). 

На цьому місці знаходилася перша в Мукачеві торгова школа (зображення будинку на меморіальній дошці)

Після розпаду Австро-Угорської імперії наступив період невизначеності. З-за затримки, пов’язаною з чехословацько-угорською війною та румунською окупацією Мукачева, навчання в школі було відновлено тільки 6 листопада 1919 року.

4 червня 1920 року Мукачево разом зі всією територією Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини. З 15 жовтня 1921 року місто стало центром Березького комітату. На той час у Мукачеві проживало 20 794 жителі, і воно було найбільшим містом Карпатської Русі.

З 1920–1921 навчального року заклад підвищив статус до чотирикласної торговельної академії (спочатку лише для першого класу). Того ж року офіційною назвою стала: Мукачівська міська комерційна академія та пов’язана з нею Вища комерційна школа - Munkácsi Városi Kereskedelmi Akadémia és vele kapcsolatos Felső Kereskedelmi Iskola. Перший випуск академії відбувся у 1921 році – дипломи отримали 35 випускників.

Державна торговельна академія

З 1 липня 1922 року навчальний заклад перейшов у підпорядкування держави та отримав назву Державна торговельна академія вМукачеві - Státní obchodní akademie v Mukačeve. Заклад готував фахівців торгівельної, банківської та підприємницької сфери, його директором став відомий педагог Дьєрдь Маковіцкі.

 1928 рік - новозбудований будинок Торгової академії

1 січня 1926 року було відкрито нову двоповерхову будівлю академії, збудовану за проектом архитекторів Людовітом Ельшлегера та Гейзи Бошка фірмою «Кроо і Молнар» на замовлення міської влади. Згідно з договором, будівля залишалася у власності міста.

До першого класу приймалися учні обох статей, які успішно закінчили четвертий клас гімназії або горожанської школи і не досягли 18-річного віку. Учні з поза міста могли претендувати на місце у гімназійному інтернаті. Навчання та проживання були платними, але учні з добрими успіхами могли отримувати знижку від Міністерства освіти.

Адреса школи: зараз це вулиця Августина Штефана (за часів ЧСР вулиця Гусова - Husová ul., за угорської окупації - Batthány Lajos utca, за радянської – вулиця Горького. Після 1944 року в будинку знаходився військовий госпіталь, потім - Будинок офіцерів, з 2020 року - Палац культури і містецтв.

З 1918 року навчання в Мукачеві велося угорською мовою. В Ужгороді діяла аналогічна торговельна академія з русинською (українською) мовою навчання.

У 1925 році обидва заклади було об’єднано. На Підкарпатській Русі почала діяти єдина установа – Мукачівська державна торговельна академія (Munkácsi Állami Kereskedelmi Akadémia) з викладанням українською та угорською мовами. Директором академії з 1925 року став Августин Штефан, який очолював заклад до листопада 1938 року.

У 1938 році було відкрито перший клас чеськомовного відділення. Загальна кількість класів зросла до 13, а кількість учнів перевищила 500 осіб.

Значок - кокарда на пілотку учня Мукачівської угорської королівської державної торговельної середньої школи. Напис на значку - Munkácsi M. Kir. Állami Kereskedelmi Középisk. - Munkácsi Magyar Királyi Állami Kereskedelmi Középiskola. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

Після анексії у листопаді 1938 року південно-західних районів Закарпаття Угорщиною Торговельну академію евакуювали до Сваляви, де її розмістили у приміщенні сучасної ЗОШ № 1, тодішньої горожанської школи.

У березні 1939 року після нападу Угорщини на Карпатську Україну студентів і викладачів перевели до Словаччини. 

15 березня 1939 року. Евакуація студентів Мукачівської торгової академії у супроводі січовіків зі Сваляви до Словаччини (фото зі сбірки Національного музею історії України)

Після 10 листопада 1938 року нова мукачівська влада реорганізувала угорськомовну частину академії: 18 лютого 1939 року був анульований державний статус школи і її передали в підпорядкування місту, були утворені торговельна середняї школа та вища комерційна школа, які працювали до жовтня 1944 року. Угорською -  Мукачівська Угорська Королівська Державна Вища Торгівельна Школа - Munkácsi Magyar Királyi Állami Felső Kereskedelmi Iskola.

Значок - кокарда на пілоці учня Мукачівської торговельної школи

1945 року в Мукачеві на базі торговельної академії створено кооперативний технікум з бухгалтерським та товарознавчим відділеннями. Мова викладання – українська.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки Мукачівського кооперативного торговельно-економічного коледжу (Мукачівського кооперативного технікуму) ©

Службовий розпізнавальний знак старшого пастуха на Підкарпатській Русі (30-ті роки ХХ ст)

Службовий знак старшого пастуха на Підкарпатській Русі (30-ті роки ХХ ст). Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ. 

Пастівницький сезон в Українських Карпатах доволі тривалий. У середньому це 8-9 місяців, а за сприятливих погодних умов – 10 місяців. Починається він ранньою весною і триває до пізньої осені. Найдовше випасають овець і кіз, часом і навіть взимку по лісах.

Життя і праця пастухів завжди були досить складними, вимагали спеціальних знань, трудових навичок та значних фізичних зусиль. Кількість вівчарів визначалася розмірами отари та характером виконуваних робіт. Зазвичай на кожні 80-100 дійних овець наймали одного вівчаря.

Вівчарів очолював найбільш досвідчений пастух (“ватаг”, “ватажко”) віком від 40 до 50 років. У його обов’язки входило не лише керувати колективом пастухів, а й готувати всі необхідні житлові і господарські побудови, лікувати худобу і вівчарів, давати поради при виготовленні молочних продуктів і т.д.

Особи, призначені на посаду старшого пастуха, складали присягу і були зобов'язані носити службовий знак під час виконання своїх обов'язків. Цей знак був виготовлений із жовтого о металу і мав форму еліпса, розміром 5 см у висоту та 3,7 см у ширину. На значку був напис чеською та русинської мовою.

Значки Мукачівської державної гімназії, перша половина ХХ ст.

Значок-фрачник та знак-кокарда на шкільний берет, написи: - угорською: "Áll. M. O. Gimnázium Munkács, українською - Державна угорсько-руська гимназія Мукачево". Праворуч - реконструкція значків з використанням ШІ.

1892/1993 навчальний рік став першим в історії Мукачівської гімназії. Будинок гімназії було зведено  на земельній ділянці по сусідству з греко-католицькою церквою, за проектом школи міста Панчова (що знаходиться у сучасній Сербії - О.Ц.). Будівництво здійснювала фірма "Брати Мандел", завершили його у 1892 році. 15 жовтня 1893 року нарядне студентське знамено закладу освятив єпископ Дюла Фірцак. Викладання велося на угорській мові.

Після поразки Австро-Угорської імперії Угорщина була вигнана з історичних слов’янських земель. Українські землі на південних схилах Карпат увійшли до складу Чехословацької Республіки. 

Будинок Мукачівської гімназії на фотографіях 1928 року

1919 року нова чехословацька влада заснувала в Мукачеві в історичному будинку гімназію з чеською та руською (так тоді називали закарпатську українську) мовами навчання - Állami Magyar és Orosz tanítási nyelvű Gimnázium Munkács.

У жовтні 1938 року за рішенням Віденського арбітражу Угорщина анексувала південні райони Закарпаття, включно з Ужгородом та Мукачевом. Гімназія стала угорсько-русинськомовною (тобто викладання велося угорською і руською).

Значок-кокарда на учнівський берет Мукачівської гімназії 1943 року, коли ій присвоїли ім'я Арпада. Напис угорською: Magyar Királyi Állami Árpád Fejedelem Gimnázium Munkács (модьор кіралі алломі арпад фейделем гімназіум мункач) - "Угорська королівська державна імені Арпада гімназія в Мукачеві". 59,5 х 35 мм. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

14 березня 1943 р. заклад отримав назву Мукачівської Угорської Королівської Державної Гімназії імені князя Арпада - Magyar Királyi Állami Árpád Fejedelem Gimnázium Munkács. Після вигнання німецьких і угорських окупаційних військ, в будівлі гімназії було облаштовано радянський військовий шпиталь, а навчання учнів проходило в колишній профтехшколі (будинок трикотажної фабрики на розі вул. Гоголя) та Народній школі (нині - ЗОШ № 4).

Пізніше гімназію було перейменовано в середню школу № 1.

o

У 60-х роках до історичної будівлі гімназії було надбудовано третій поверх і сучасна ЗОШ № 1 тепер виглядає так. 

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки Мукачівської середньої школи № 1 (другої половини ХХ ст) ©

Кокарда Ужгородської угорської королівської державної горожанської дівочої школи (1938-1944 рр.)

 

Кокарда 1938 - 1944 рр. на шкільну пілотку Ужгородської угорської королівської державної горожанської дівочої школи Ungvar M. Kir. Áll. Polg. Leányisk. праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

У 1912 році в Ужгороді, на набережній Ігнаца Рошковича (зараз це набережна Незалежності) в еклектичному стилі, за проектом архітекторів Еміля Сомло та Амбрус Орта, зведено будівлю Ужгородської угорської королівської державної горожанської дівочої школи (угорською - Ungvar Magyar Királyi Állami Polgári Leányiskola). Навчання в ній тривало з кінця березня 1913  до 29 квітня 1919 року, після чого нова чехословацька адміністрація передала її приміщення цивільним органам управління Підкарпатської Русі та військовим установам.

 1926 року будинок знов передали освітянам і тут працювала горожанська школа з паралельним навчанням чеською й словацькою мовами; з 1937 року - чеська горожанська школа. Після анексії частини Закарпаття Угорщиною, з 10 листопада 1938 року поновила роботу угорська королівська державна дівоча школа.

Після закінчення ІІ світової війни з грудня 1944 року в цьому приміщенні було відкрито школу з українською мовою навчання, яка з 1945–1946 навчального року була названа СШ №1.

2007 року школу було реорганізовано в лінгвістичну гімназію ім. Т. Г. Шевченка.

Інші школи Ужгорода:

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки "Ужгород - Греко-католицька жіноча вчительська семінарія" та "Ужгород - Греко-католицький дівочий ліцей"

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Кокарда на шкільну пілотку учня Ужгородської еврейської гімназії (Ungvári zsidó gimnázium) ©

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок "Ужгородська торгівельна школа"

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки Ужгородського ліцею № 3 (раніше ЗОШ № 3) ©

Значки гірськолижного центру на зал.ст. Бескид

о

"Напівфабрикат" значка, виготовленого у 70-80-х роках ХХ ст. кустарним способом на заводі "Мукачівприлад"

 Для любителів лижного спорту з Мукачева та з інших міст та сіл долини Латориці,  найпопулярнішим і  найдоступнішим (електричкою) місцем для катання у ХХ столітті були околиці залізничної станції Бескид, що розташована на північному схилі Вододільного хребта при виході з Бескідського тунелю. Тут, а також неподалік - у 2-х км на схід - на схилах до Верхнього Студеного, було декілька бугельних підйомників на гірськолижних спусках.

Реконструкція значків з використанням ШІ

Всі значки "Бескид" на тематику гірськоголижного спорту були випущені в Мукачеві.

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значки змагань з лижного спорту на Підкарпатській Русі (Закарпатті) 30-х років ХХ ст. ©

Жетон ужгородських міліціонерів кінця ХХ ст.

 

Жетон ужгородських міліціонерів кінця ХХ ст. - точна дата мені невідома. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

Інше на цю тематику:

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Пам'ятна медаль "Міліція Закарпаття"

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Заохочувальні відзнаки Управління МВС України у Закарпатській області

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Медаль "За відданість справі" Закарпатського НДЕКЦ МВС