Значок спортклубу "Маккабея" Ужгород, 20-ті роки ХХ ст.

 Футбольна команда ужгородського спортклубу "Маккабея" була чемпіоном Закарпаття 1920 року з футболу. Тоді євреї становили близько третини від загального населення Ужгороду (21 тисяча за переписом 1921 року).

22 травня 1920 року у будинку №7 на площі Сечені в Ужгороді (сучасна площа Корятовича) було засновано ужгородський спортивний клуб «Маккабея» (Makkabea SC). Напередодні газета Zsidó Néplap (№10 від 20 травня 1920 року повідомляла: - єврейські шанувальники спорту взяли на себе сміливість заснувати ужгородський спортивний клуб «Маккабея». і не соромлячись вивісити на його блакитно-білих кольорах шестикутну зірку Давида.

Вже у наступному номері цієї газети (№11 від 28 травня 1920) констатували: - З великої кількості суперечок і хвилювань нарешті народився ужгородський спортивний клуб «Маккабея». Новий клуб, який гордо написав на своєму прапорі позначку «єврейський», викликав достойну симпатію навіть у прихильників місцевих угорських спортклубів. І цілком справедливо! Адже наявність нашого клубу не тільки піде на користь UTK., але й UAC не зашкодить. Створення клубу відбулося серед зворушливих сцен. Залишалася  лише невелика група ентузіастів, коли було піднято головне питання: фінансове. Енергійні ініціатори з трохи смутними  обличчями почали свої промови і, можливо, таємно вже втратили надію, коли піднялися кілька членів і кожен окремо запропонував по 2—3—5 тисячі крон для вирішення перших фінансових питань клубу, таким чином було зібрано 15 тисяч крон. Отже, до роботи, маккабеїсти!

 6 червня у великій залі ужгородської ратуші спортивне товариство провело свої перші загальні збори, на яких оголосили, що «Маккабея»: - прагне виховувати з слабких і кволих єврейських дітей гордих і сильних юнаків, молодих євреїв.

 Ще 12 жовтня 1919 року чиновники угорських клубів (інших тоді ще не було) у Словаччині, яка тоді щойно увійшла до складу новоствореної Чехословацької Республіки, заснували організацію Szlovenszkói Labdarúgók Szövetsége – SzLSz, тобто Словацьку футбольну асоціацію що просувала політику автономії і підтримувала тісні зв'язки з Угорщиною. Серед її засновників було 86 угорськомовних спортивних клубів зі  Словаччини та Закарпаття. А невелика кількість клубів, які об’єднували слов’янське населення, що становило у Словаччині абсолютну більшість, залишилася поза цією організацією. Серед засновників SzLSz були також угорськомовні єврейські клуби з Братислави, Кошице та Ружомберка.

Як невдовзі з'ясувалося, у Sz.L.Sz. були й іредентистські елементи, тож невдовзі центральній владі довелося застосувати силу, щоби вже у 1921 році припинити її діяльність.

 12 червня 1920 року пройшли установчі збори футбольної секції ужгородського «Маккабея»: - Уже в перші дні після створення футбольна секція клубу розпочала тренування у власній елегантній формі — білих сорочках із синіми зірками Давида на грудях. Про це повідомляла газета Zsidó Néplap (№13 від 13 червня 1920 року).

20 червня 1920 року «Маккабея» провела свій перший публічний матч на полі UTE проти клубу «Хакоах» (Кошице), у якому зазнала поразки з рахунком 0:5. Попри результат, у тогочасній пресі наголошувалося на символічному значенні події: це був перший публічний виступ єврейських футбольних команд в Підкарпатській Русі (таку офіційну назву у тодішній Чехословаччині мав наш край).

Уже за тиждень «Маккабея» зустрілася з однією з найсильніших команд регіону — мукачівським MSE — і зуміла першою відкрити рахунок. Для молодого клубу це був великий успіх. Перевага ужгородців виявилася настільки відчутною, що досвідчений суперник зміг зрівняти рахунок лише наприкінці другого тайму після суперечливого пенальті. Обурені рішенням арбітра воротар Рот та гравець Ієкович залишили поле. Скориставшись чисельною перевагою, MSE забив переможний м’яч у порожні ворота.

Особливо яскраво у складі «Маккабеї» проявив себе воротар Рот, який упевнено відбивав небезпечні удари. У полі вирізнялися Гюнцлер, Циммерманн, Беркович і Грюнбергер. Матч зібрав понад 3000 глядачів — величезну аудиторію для тогочасного Ужгорода.

 Наступний матч «Маккабея» провела проти другої команди UTK і зазнала поразки 0:2. Суперник був підсилений гравцями основного складу. Найактивнішим у складі «Маккабеї» був Гюнцлер, який створював небезпечні моменти завдяки індивідуальним проходам. Позитивно оцінювалася також гра воротаря Рота, а також польових гравців Берковича, Фідлера, Вайса і Фельда.

 Наприкінці серпня 1920 року «Маккабея» вдруге зустрілася з «Хакоахом» (Кошице) і здобула перемогу 2:1. Найкращими гравцями були Рот, Гюнцлер і Фельд, який забив один із голів. Високу надійність у воротах демонстрував також голкіпер Пройсц.

1 вересня у Вранові-над-Теплою «Маккабея» з рахунком 4:1 перемогла місцевий клуб «Vranovói SE». Перший гол після порушення проти Гюндера з пенальті забив воротар Рот.

19 вересня «Маккабея» в Ужгороді здобула ще одну важливу перемогу над мукачівським MSE — 1:0. У складі команди особливо виділялися воротар Рот, який здійснив кілька блискучих сейвів, Кляйн зі своїми потужними ударами, а також захисники, що впевнено діяли в обороні.

 Черговий матч ужгородська «Маккабея» провела в Берегові проти місцевого BSC і знову перемогла — 1:0. Самовіддано діяв Юскович, який нейтралізував небезпечні атаки суперника, а голкіпер Пройс упевнено відбивав усі удари. Переможний гол на початку другого тайму забив Фельд після подачі з кутового.

Вирішальний чемпіонський матч відбувся 7 листопада на стадіоні UAC у Мисливському парку. Клуб «Маккабея», створений лише пів року тому, сенсаційно переміг досвідчений UAC з рахунком 2:1. Таким чином ужгородська команда стала чемпіоном Закарпаття (у газеті написано Русінії).

 У замітці «Маккабея та русинський чемпіонат», опублікованій у газеті Zsidó Néplap (№30 від 19 листопада 1920), писали: - Молода й натхненна команда “Маккабеї” виборола перемогу в осінньому чемпіонаті у сильного UAC Небагато клубів змогли досягти подібного успіху за такий короткий час.

Автори статті згадували й людей, які стояли біля витоків клубу: Єно Кайзера, Ерно Юшковіца, Марцелла Шварца, Адольфа Герштля, Мозеса Гіллмана, Андора Проппера та інших ентузіастів. Вони підкреслювали, що на початку діяльності «Маккабеї» доводилося долати численні труднощі, насмішки та перешкоди. Проте вже за кілька місяців ситуація змінилася: клуб швидко здобув популярність і авторитет серед молоді.

 Особливої подяки, за словами газети, заслуговували футболісти команди та активний секретар клубу Іцу Ґрюнцлер. Видання наголошувало, що «Маккабея» стала символом організованого єврейського спортивного руху в Ужгороді.

21 листопада основний склад найсильнішого ужгородського угорського клубу UTK та «Маккабея» провели товариський, заключний матч сезону. Зустріч завершилася перемогою UTK з рахунком 5:1, однак преса відзначала стрімкий прогрес молодої команди. Після першого тайму рахунок був лише 1:0 на користь фаворита. На початку другої половини Кляйн потужним ударом зрівняв рахунок. До 30-ї хвилини боротьба залишалася рівною.

 Лише наприкінці матчу UTK вдалося схилити шальки терезів на свою користь. Газети того часу навіть писали про сумнівне суддівство, стверджуючи, що арбітр безпідставно додав 9 хвилин, упродовж яких суперник забив ще два м’ячі. У складі «Маккабеї» найкраще проявили себе Юшкович Золі, Гросс, Горак, Готліб, Бабоші та Кляйн.

Втім, діяльність ужгородського спортивного клубу «Маккабея» не обмежувалася лише футболом. Газета Zsidó Néplap повідомляла, що 15 серпня клуб організував у міському театрі велику культурну виставу з різноманітною програмою.

12 листопада ужгородська сіоністська асоціація «Ахдут» разом зі спортивним клубом «Маккабея» провела грандіозний вечір Хануки. Організатори обіцяли, що кожен пункт програми стане «перлиною єврейської культури». Найбільше зацікавлення викликали історичні сцени «Цар Антіох» та «Видіння Юди Маккавея». Після успіху в Ужгороді планувалися гастролі до Мукачева, Берегова та Гуменного.

7 грудня 1920 року «Маккабея» організувала велике танцювальне свято, яке сучасники називали одним із найуспішніших у сезоні. Захід поєднали з конкурсом краси. Атмосфера вечора, за повідомленнями преси, була надзвичайно жвавою та демократичною. Пари танцюристів заповнили залу, а музика не стихала до пізньої ночі. Захоплення публіки було таким великим, що організатори навіть продовжили святкування ще на годину.

 Переможницями конкурсу краси стали Іренька Марія Рубін, Маргіт Енгель із Берегова та Резькіце Юскович з Ужгорода. Близько третьої години ночі гості залишали свято з приємними спогадами про вечір.

 На відміну від багатьох спортивних товариств того часу, які зосереджувалися виключно на футболі, ужгородська «Маккабея» прагнула розвивати й інші види спорту. У клубі діяли секції туризму, гімнастики, плавання та велоспорту. Керівництво вважало, що спорт має не лише зміцнювати фізично, а й виховувати молодь.

 У травні 1921 року, з метою зменшення угорського впливу у Чехословаччин,і було підтримано реформу спортивного руху. Було ліквідовано проугорську  SzLSz і замість єдиної структури почали створювати національні спортивні футбольні союзи — чехословацький, угорський та єврейський.

У 1922 році єврейські клуби Закарпаття та Східної Словаччини вийшли зі складу угорського футбольного союзу й утворили власну організацію — «Підкарпатський єврейський футбольний союз» (Podkarpatský židovský futbalový sväz). До нього увійшли клуби з Ліптовського Святого Мікулаша, Ружомберка, Кежмарка, Левочі, Бардейова, Великого Севлюша, Мукачева та Ужгорода.

 Таке рішення викликало різку реакцію угорського футбольного керівництва, яке навіть ухвалило бойкотувати команди нового союзу. Конфлікт набув такого масштабу, що в нього довелося втручатися центральній владі.

 26 березня 1923 року була створена Чехословацька футбольна асоціація (Československá associace footballová, ČSAF), яка виконувала функцію координаційного органу для національних футбольних асоціацій. До її складу входили чехословацька, німецька, угорська, єврейська та польська футбольні організації. Того ж року ČSAF була прийнята до Міжнародної федерації футбольних асоціацій (FIFA).

У січні 1935 року в ужгородській "Маккабеї" було створено фехтувальний відділ, і численна команда, переважно з початківців, розпочала тренування у відмінному спортивному залі ужгородської горожанської школи. Заняття проводить багаторазовий чемпіон Ендре Розгонім – тренер фехтувальників UAC, які не мали власного спортивного залу, і, користуючись гостинністю "Маккабеї", також займаються у цьому залі (газета Hiradó, №45 від 22 лютого 1935).

Значок "Чопська митниця"

 Історія Чопської митниці починається значно раніше, ніж це зазвичай прийнято вважати сьогодні. Її витоки сягають жовтня 1924 року — часу, коли було відновлено, зруйнований під час воєнних подій 1919 року, залізничний міст через Тису між Чопом і Загонем. Саме тоді тут запрацював перший митний і паспортний пост.

У той період річка Тиса була не просто географічною межею — вона слугувала державним кордоном між Чехословацькою Республікою та Угорщиною. Закарпаття ж, на відміну від інших українських земель окупованих СРСР, Польщею та Румунією, входило до складу демократичної Чехословаччини.

Замітка у газеті "Slovak", №225 від 3 жовтня 1924 року

6 жовтня 1924 року відбулася подія, яка фактично дала старт регулярному прикордонному руху: поїзд №2312 здійснив перше перевезення пасажирів і багажу через кордон. Відтоді Чоп став повноцінним прикордонним вузлом, де діяли ті самі правила, що й на інших чехословацько-угорських переходах.

Фрагмент з Конвенцією про спільні прикордонні станції з "Sbirka Zakonu" від лютого 1926 року.

Важливим кроком стало підписання у 1926 році Конвенції між Чехословацькою Республікою та Угорським Королівством про спільні прикордонні пункти. Документ передбачав, що митний і паспортний контроль має здійснюватися в одному місці — на спільній прикордонній станції. Таким пунктом на території Закарпаття і став Чоп.

Замітка про Чопську митницю у газеті "Robotnicke Noviny" №1 від 2 січня 1934 року

У 1930-х роках робота тут була доволі скромною за масштабами, але чітко організованою. Станом на 1934 рік митний і паспортний контроль забезпечували лише 11 службовців фінансової стражі — спеціального підрозділу, підпорядкованого Міністерству фінансів. Вони не лише перевіряли документи, а й охороняли державний кордон і прилеглу 10-кілометрову прикордонну зону. На озброєнні мали пістолети й гвинтівки.

Цікаво, що інтенсивність руху через кордон тоді була зовсім незначною: щодня його перетинали лише одна-дві особи з паспортами. Натомість основний потік становили місцеві жителі — до 300–400 осіб щодня — які користувалися спеціальними господарськими посвідченнями для роботи в прикордонній зоні.

На автомобільному мосту Чоп—Захонь службу несли всього двоє стражників, працюючи позмінно. Один контролював перетин кордону, інший відпочивав — і так по колу.

Більш жвавим був рух на залізниці. Щодня через станцію проходили чотири пасажирські поїзди. У середньому за день паспортний контроль проходили близько 57 пасажирів, хоча ця цифра могла коливатися від 20 до 100.

Порядок у місті та на вокзалі забезпечувала жандармерія: двоє жандармів постійно патрулювали станцію, обслуговували поїзди й стежили за порядком. Представник фінансової стражі чергував на вокзалі, а інші супроводжували потяги до самого кордону.

Повідомлення в Офіційному журналі Угорських королівських державних залізниць (A Magyar Királyi Államvasutak Hivatalos Lapja): Розпорядча частина листа № 39097/924 від 3 грудня 1924 року, надісланого королівському головному митному директору, відповідно до якого на станції Чехословацьких залізниць у Чопі діятиме постійна митна комісія королівського залізничного митного управління

Попри те, що історія митного контролю в Чопі фактично розпочалася ще у 1924 році, в сучасній Україні офіційною датою створення Чопської митниці вважають 1945 рік — відповідно до наказу Народного комісаріату зовнішньої торгівлі СРСР. Саме тому у 2025 році відзначали її 80-річчя.

Це створює певний історичний парадокс: реальна історія установи є довшою щонайменше на два десятиліття, ніж її офіційно визнаний вік. 

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок "50 років Чопській митниці"

Кокарда Ужгородської угорської королівської державної горожанської школи для хлопчиків (1938-1944 рр.)

Значок - кокарда Ужгородської угорської королівської державної горожанської школи для хлопчиків. Напис угорською Ungvari m. kir. all. polgari fjuiskola. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

 Значок - кокарда Ужгородської угорської королівської державної горожанської школи для хлопчиків (1938-1944 рр.). Детально історія цієї школи описана у статтях Тетяни Літераті.

Чеська пам'ятна медаль "Краєзнавча поїздка членів Чеського нумізматичного товариства на Закарпаття", 2008

 Чеська пам'ятна медаль "Краєзнавча поїздка членів Чеського нумізматичного товариства (відділеня у /місті/ Градець-Кралове) на Підкарпатську Русь 2.8. - 10.8. 2008".

Реверс (права сторона) читається по колу: "Česká numismatická společnost - Pobočka v Hradci Králové", у центрі: “Republika Československá 1938”. У центрі медалі зображення малого гербу Першої та Другої Чехословацької Республіки (перша була у 1918-1938 роках, друга – у 1938-1939), зверху – герб міста Градець Кралове.

Аверс (ліва сторона) по зовнішньому колу: прізвища ймовірних учасників поїздки - "G. Neghanichý, M. Foukal, J. Kudrna, J. Müller, J. Šimáček, J. Sretr, M. Žůrek, M. Matlák"; на внутрішньому колі – "Vlastivědný zájezd na Podkarpatskou Rus". Над зображенням гербу Закарпатської області (яка у часи входження нашого краю до складу Чехословаччини носила назву Підкарпатська Русь) дати поїздки 2.8. - 10.8. 2008, зверху – герб України.

Тираж не вказаний прямо, але класифікований у каталогах як RR (RR = дуже рідкісна (velmi vzácná). Ймовірно існують варіанти зі срібла (Ag 0.925, ~42 мм) та томбака (~43 мм).

 

Спортивна відзнака старості гімнастичного товариства "Сокіл" у Рахові, 1931 р.

 

Спортивна відзнака з написом "Своєму старості почесне членство гімнастичного товариства «Сокіл» у Рахові, 30.04.1931 р. (в оригіналі напис чеською - "Svému starostovi vděčné členství tělocvičné jednoty Sokol v Rachově 30/4.1931"). 

Якоїсь інформації щодо цієї нагороди покищо знайти не вдалося.

Значок Перших змагань юнацтва Сокільської жупи Підкарпатської Русі, що проходили 1921 року у Берегові

 

Значок Перших змагань юнацтва Сокільської жупи Підкарпатської Русі, що проходили 1921 року у Берегові.

На значку хрестоподібної форми зображені соколи, що підіймають крайовий герб. У лівому нижньому куті – кущ винограду, що символізує Берегівщину як найбільший виноградний регіон тодішньої Чехословаччини. Герб Закарпаття розміщено на тлі прапору, що ніби розвивається, краї хвилясті, з декоративними загинами. У нижній частині значка назва міста чеською Beregsas та українською Берегово.

Берегово (чеською Berehovo) це слов’янська форма, яку нова чехословацька адміністрація офіційно запровадила у 1920 році замість угорського Beregszász (Берегсас), чеською до перейменування місто називалося Beregsas. Саме в цей період в адміністративному вжитку відбувалася системна зміна топонімів на слов’янські (переважно українські/русинські) форми. Назва Берегово стала офіційною в державних документах, хоча угорська форма Beregszász ще довго використовувалася в побуті місцевим населенням.

Інформацію про ці змагання знаходимо у замітці "Перші змагання юнацтва Сокільської жупи Підкарпатської Русі в Берегові", що була опублікована у газеті "Slovensky Vychod" (№263 від 15 листопада 1921 року): 

- П’ятим заходом сокільської жупи Підкарпатської Русі цього року були змагання юнацтва. Після жупного зльоту, поїздки моравських жуп, жупної подорожі до Ясіні та жупних курсів для інструкторів завершилися ці змагання юнацтва несподіваним успіхом. Молодь, яка розійшлася по школах наприкінці вересня, мала на підготовку всього один тиждень. У жодному осередку підготовка не могла тривати довше, і все ж ми хотіли провести змагання, поки дозволяла погода.

Було видно на всіх учасниках, що вони ще не вміли належно використати свою силу, спритність і гнучкість для досягнення кращих результатів. Із цього ми зрозуміли, що систематичним тренуванням кожного можна досягти значно кращих результатів. Але навіть цим початком ми цілком задоволені. Юнацтво Підкарпатської Русі обіцяє нам у майбутньому сильне покоління, нове русинське сокільство, і якщо ми зуміємо прищепити йому, поряд із фізичним вихованням, моральні засади сокільської ідеї, то дочекаємося того, що воно наблизиться до чеського сокільства. Це має бути нашим завданням.

У змаганнях взяли участь 5 осередків із 9, які вже мають юнацтво. Берегове виставило 5 учасників, Хуст — 8, Мукачево — 8, Севлюш — 15, Ужгород — 7 учасників. Відбулися командні змагання у трьох видах загальної гімнастики та іграх, а також індивідуальні змагання у шести видах загальної гімнастики. Початок був о 9-й годині ранку, завершення — о 15:30. Погода була чудова, така, як завжди восени в нашому краї. Глядачів було дуже мало. Не дивуюся угорцям і євреям, що й цього разу вони залишилися вірними своєму звичному бойкоту, але з чеських кіл інтерес до змагань і до післяобідньої бесіди був настільки слабкий, що ми змушені засудити таку байдужість чеського чиновництва.

 Після змагань для всіх учасників було організовано обід, який пані Бачинська, дружина директора інтернату, з великою самовідданістю підготувала. Після обіду відбулася бесіда, на якій виступали молоді учасники, які в Празі, Брно та Горжицях уже вміли зацікавити чеську публіку своїми гімнастичними та вокальними номерами. Бесіду відвідали переважно місцеві русини та гості з віддаленіших місць, але чехів було мало. Завершення відбулося о 17:30. Жупна зала, яка зараз слугує спальнею для 60 хлопців інтернату, протягом однієї години знову була приведена до ладу і перетворена на спальню.

Значок до 10-ліття Мукачівського осередку єврейської скаутської організації Hashomer Kadimah, 1933 рік

 

Це пам’ятний значок у формі лілії – класичного символу скаутського руху, у верхній частині значка Зірка Давида – символ єврейського народу. Значок присвячений 10-літтю мукачівського осередку єврейської скаутської організації Hashomer Kadimah, утвореного в першій половині 1923 року.

Рух Kadimah (угорськомовний єврейський скаутинг) виник у Будапешті ще у 1913 році. Вже 1919 року його філія з’явилася на Закарпатті — це була перша скаутські організації регіону. У середині 1920-х вони інтегрувалися в ширший рух “Hashomer” (єврейських скаутів).

На значку з боків видно два слова івритом, ймовірно це – праворуч: אם (ем – буквально “мати”), ліворуч: אשם (ашам - “вина” або “винний”). Але у контексті сіоністських молодіжних рухів це не обов’язково прямий переклад слів, можливо – абревіатура.

Із замітки у газеті "Zsidó Néplap" №44 від 28 грудня 1923 року, дізнаємося, що: - У першій Чехословацькій Республіці перші єврейські скаутські загони були створені у Братиславі та в Ужгороді. Їх заснування припадає приблизно на 1919 рік, і до 1923 року діяли лише ці два загони.

У 1923 році ужгородський загін перейшов до активної організаційної діяльності в краї: ужгородська «Кадіма» послідовно створювала нові загони в Хусті, Великому Березному, Мукачеві, Берегові, Севлюші, Рахові та Ясіні.

За п’ять років існування "Кадіма" виконала неоціненну роботу. Її члени, окрім опанування практичних навичок (зокрема ремесел і загальних скаутських знань), досягли значного поступу в єврейській національній ідеї та сіонізмі. Вони організовували аматорські вистави як у місті, так і в провінції, і завдяки поширенню єврейської культури та своїм мистецьким виступам здобули добру репутацію.

У літній період вони здійснювали пізнавальні мандрівки та регулярно організовували табори. Так, у 1922 році відбувся мандрівний табір у Мармароських Карпатах, багатий на пригоди й досвід, про який писали в будапештській газеті "Remény" та в ужгородському тримовному виданні "Cserkész". Улітку 1923 року "Кадіма" розбила табір поблизу курорту Неліпино (угор. - Hársfalva). На фото у газеті - ранкову сцену під час умивання та молитви.

У скаутських загонах "Кадіма" на Підкарпатській Русі — попри відсутність формальної релігійної програми — панує суворий ритуальний і релігійний порядок: навіть у найважчих походах учасники носять із собою окремий посуд, а, наприклад, на висоті 1800 м на горі Чорна Клевань або на 1500-метровому перевалі Окола, звідки бере початок Тиса, вони щовечора й щоранку молилися.

Цікаво також, що хоча деякі рабини з недовірою або навіть ворожістю ставилися до розвитку єврейських скаутських загонів і сіонізму, народ пишався цими загонами. Зокрема, євреї Мармарощини, які раніше не бачили інших типів євреїв, окрім пригнічених мешканців гетто, із гордістю представляли їх зацікавленим русинським селянам словами: - to jest našich legionari od Palestina («це наші палестинські легіонери»).

З нагоди свого ювілею Єврейська скаутська команда Hasomer Kadimah з Мукачева 18 лютого 1933 року організовала велике танцювальне вечірнє шоу в великій залі готелю «Csillag». (газета Kárpáti Hiradó, №35 від 10 лютого 1933 р).