Плакета випущена до 25-річчя Ужгородського атлетичного клубу.
У нижньому
правому куті плакети тавро PÉCZL, що належить угорському медальєру та
скульптору Бєлі Пецлу (Béla Péczl, 1873–1948). У той період він був відомим
творцем спортивних та пам'ятних медалей. Постать на медалі - із гілкою та щитом
– це, вірогідно, Ніка/Вікторія (Богиня Перемоги): пальмова (або лаврова) гілка,
яку вона тримає в піднятій руці, є давнім атрибутом перемоги. У спортивному
контексті вона символізує тріумф, успіх і дух суперництва. Алегорія Слави (лат.
Gloria): часто зображується як римська матрона, що приносить шану та пам'ять
про видатні досягнення. Цей малюнок скульптора Пецла став надзвичайно
впізнаваним і зустрічається на спортивних медалях багатьох країн. Ця ювілейна
плакетка є, на жаль, єдиним відомим проектом Бєли Пецла, створеним спеціально
для Ужгорода. Бєла Пецл жив і працював переважно в Будапешті та центральних
регіонах Угорщини. Його залучення до створення плакетки для ужгородського клубу
UAC у 1931 році було класичним комерційним замовленням з боку адміністрації
клубу для відзначення свого 25-річчя. Пецл не створював для Унгвара унікальний
скульптурний рельєф „з нуля”. Він використав свій готовий і дуже вдалий ескіз з
алегоричною фігурою жінки, який до цього вже пропонував іншим організаціям
(зокрема, пожежним та цивільним союзам в Угорщині). Для Ужгорода він лише
змінив текстову матрицю справа, додавши написи UNGVÁR-UŽHOROD, UAC та дати
1906–1931.»
Про перші чвертьстоліття існування клубу дізнаємося з замітки Дьордя Левенте Секейя у №58 газети Pragai Magyar Hirlap від 10 березня 1932 року. Відчувається, що текст написаний не істориком, а сучасником подій. Це голос людини, яка знала багатьох із названих спортсменів особисто. Відчувається, що коли Секей пише про Легоцького чи Марка, то це не сухі біографічні довідки, а спогади товариша по клубу. Такі джерела надзвичайно цінні саме через інтонацію. Цей текст написаний без зайвої пишномовності, але з великою любов'ю до спорту й людей, які його творили. Автор не просто повідомляє факти — він оживляє цілу епоху: -
Найстаріше спортивне товариство Підкарпатської Русі було засноване у
1906 році. У перші роки воно існувало лише як тенісний клуб, а з 1909 року
поширило свою діяльність і на інші види спорту. До 1919 року Ужгородський
атлетичний клуб (УАК) фактично уособлював увесь спорт Ужгорода.
Футбол з'явився в Ужгороді у 1901
році завдяки студентам університетів, які навчалися в Будапешті. Вони
організували показовий матч із будапештським клубом БАК, який завершився
поразкою ужгородців з рахунком 0:3. Керівником цієї команди був Тівадар Гуловіч,
який згодом став президентом УАК. Найкращим гравцем був Нойман, який пізніше,
вже під прізвищем Уйварі, став воротарем збірної Угорщини та відомим футбольним
арбітром.
У 1903 році під керівництвом Бели
Баноці та Фридеша Гевердле було створено Ужгородське товариство ковзанярів, яке
згодом увійшло до складу УАК.
На початку ХХ століття під час
будівництва залізниці Ужгород—Ужок до комітату Унг прибуло багато здібних
спортсменів із числа працівників компанії «Грюнвальд—Шиффер». Особливо активну
спортивну діяльність вони розгорнули під керівництвом інженера Мігая Бороша —
гравця збірної Угорщини.
Засновником Ужгородського
тенісного товариства та Ужгородського атлетичного клубу, а також його
президентом до 1920 року був доктор Ендре Таки, член сирітського суду комітату.
Протягом багатьох років найкращим
тенісистом комітату Унг був Кальман Ланер, який заявив про себе у 1907 році.
Перед Першою світовою війною Ланер і Рееліц належали до найкращих провінційних
тенісистів Угорщини. Ланер неодноразово здобував звання найкращого
провінційного гравця. Навіть після війни та багаторічного російського полону
він продовжував показувати високі результати.
У наступні роки він переїхав до
Будапешта, вступив до клубу МАК і досі залишається тенісистом першого класу.
Більше того, у 1931 році він став чемпіоном Угорщини серед ветеранів
(«олд-бойз») в одиночному та чоловічому парному розрядах.
Уже у 1907 році спортсменів навчав
професійний тенісний тренер із Будапешта, а в 1908 році за дорученням Угорської
національної федерації лаун-тенісу саме в Ужгороді було проведено чемпіонат
провінційних клубів Угорщини.
У 1909 році футбольна команда УАК
провела свій показовий матч на полі у Фюзеші. Вона поступилася мішкольцькій
команді, яку очолював Шандор Боднар, лише з рахунком 2:3. Справами футбольної
секції керував Шандор Шпек. Його енергія та натхненне керівництво президента
Таки після низки успіхів привели клуб у 1914 році до титулу чемпіона Східної
Угорщини. У фіналі було переможено знаменитий Надьварадинський атлетичний клуб,
підсилений уже тоді широко відомим будапештським футболістом Кюрехнером. Найкращими гравцями команди були Тібор
Легоцький, Папаї, Берталан Марко, Шандор Корда, Янош Адам, Нандор Рот, Лайош
Керешкені та Ференц Тот. За звання найкращої провінційної команди мали
змагатися «Татабанья СК», «Темешварі Кініжі» та УАК. Проте провести вирішальні
матчі не вдалося — розпочалася Перша світова війна.
У передвоєнні роки на ужгородських
тенісних турнірах зустрічалися найкращі гравці країни. Тут виступали Пал
Сегнер, Еден Шмід, Аурель Келемен, Лайош Генц та Керлінг, який саме на
ужгородському турнірі 1911 року вперше переміг Келемена. Постійними гостями
ужгородських змагань були також Маргіт Берталан, Лілі Нєвіцкей, Олаг, Рік та
інші.
Легкоатлети клубу успішно
виступали на змаганнях у Кішварді, Діошдьйорі та Пряшеві. Найкращі результати
показували Берталан Марко, Тібор Легоцький, Бела Томчані, Лайош Керешкені та
інші.
У 1912 році було урочисто відкрито
спортивний майданчик у Вадашкерті — саме на цьому місці й сьогодні розташоване
поле Ужгородського атлетичного клубу. Жваво розвивалися також плавання, водне
поло, гімнастика та фехтування. Керівниками фехтувальної секції були поручники
Андраш Алексай і Деже Мокчаї, а також викладач Релейц. Борцівську секцію
очолював і водночас був її найкращим спортсменом Жигмонд Подлушшаньї, який
загинув під час війни.
У роки Першої світової війни лише
на тенісних кортах ще зберігалося певне спортивне життя. Дами, двоє-троє
чоловіків, що залишилися вдома, та військові у відпустках продовжували грати,
змушені користуватися корковими м'ячами через нестачу звичайного спортивного
спорядження.
Влітку 1918 року знову заявила про
себе футбольна секція. Молоді футболісти, які ще до війни виступали за юнацькі
команди, уже подорослішали й демонстрували чудову гру. Навіть першокласній
збірній команді Будапешта, у складі якої грали Паєр, Надлер та інші відомі
футболісти, вони поступилися лише з рахунком 0:2.
Під час революційних подій клуб
зазнав тяжких втрат. Було розграбовано інвентар, а спортивний майданчик майже
повністю знищено. Тим часом, немов гриби після дощу, виникали нові спортивні
товариства, кожне з яких відбирало у старого клубу спортсменів і сили.
У 1920 році засновник клубу доктор
Ендре Таки залишив Ужгород. Його одностайно обрали почесним президентом, а
керівництво клубом перейшло до Міклоша Антала. Саме на початку його
президентства УАК спіткали нові випробування: клуб утратив ковзанку, а також
було розірвано договір оренди спортивного майданчика.
Попри неймовірні труднощі клуб вдалося зберегти. Для здобуття коштів
організовували святкові вечори й доброчинні заходи. До Ужгорода запросили з
Кошиць майстра Саламона, а згодом із Будапешта — доктора Герентшера. Завдяки
їхній праці клуб виховав сильні команди гімнастів, легкоатлетів і
фехтувальників.
Тенісистів тренували будапештські
наставники Янош Цайтлер, Бургер і Петак.
Саме тоді серед футболістів
яскраво проявив себе Ласло Пешовник. Згодом він став одним із провідних гравців
Будапештського університетського атлетичного клубу (BEAC) і навіть виступав за
збірну Угорщини. Пізніше, вже під прізвищем Петьо, працював тренером клубу
«Шомодь».
До цього ж періоду належать
будівництво клубного спортивного залу та урочисте освячення прапора товариства,
що стало визначною подією в житті УАК.
Борцівська секція під керівництвом
Яноша Ороса переживала справжній розквіт. Марко, Саму Молнар, Орос, Притула та
Пешовник успішно виступали навіть на престижних кошицьких турнірах.
Серед легкоатлетів найкращими були
Марко, Романец, Летраї, Молнар, Нанаші та Єньо Петрик.
Активно розвивався й туризм, яким
керував Андраш Далейчик.
Відродився і теніс. Брати Вірані,
Вера Керекеш, Пал Сенткересті та доктор Кальман Кретович — один із найкращих
учасників армійського чемпіонату 1931 року — неодноразово ставали чемпіонами
УАК.
Футбольна секція, яка найбільше
постраждала після війни, також переживала своє відродження. Вона виховала нове
покоління футболістів і вже у 1923 році здобула звання чемпіона Підкарпатського
округу Чехословацької асоціації футболу (ČSAF–MLSz).
Тібор Легоцький — спортсмен до
мозку кісток — разом із генеральним секретарем клубу Белою Фодором та Белою
Томчані організував перші післявоєнні великі міжнародні тенісні турніри.
Вважаючи, що головне завдання —
відродження клубу — вже виконано, Міклош Антал у 1925 році передав
президентську посаду одному з найстаріших спортсменів Ужгорода — Тівадару
Гуловічу. До свого переїзду до Будапешта у 1929 році Гуловіч із винятковою
самовідданістю очолював найстаріший спортивний клуб Закарпаття. Його найбільшою
заслугою стало збереження клубного спортивного комплексу, адже саме існування
власного майданчика було тоді запорукою життя товариства.
Спираючись на традиції старших поколінь, Дьордь Левенте Секей та
Берталан Марко виховали цілу плеяду талановитих легкоатлетів. Брати Ошдяньї,
Лацаніц, Солочинський, Чічері, Релейц і Кремницький неодноразово ставали
чемпіонами та рекордсменами Кошицького округу.
У командних першостях
легкоатлетична дружина УАК на рівних змагалася з найсильнішими клубами краю —
Кошицьким атлетичним клубом, Кошицьким спортивним клубом та Пряшівським
товариством тіловиховання. Проте розбіжності з керівництвом округу призвели до
того, що у 1928 році УАК залишив його склад. Після цього частина спортсменів
завершила свої виступи, а інші перейшли до клубів Кошиць.
Та автор переконаний, що це лише
тимчасовий занепад. Після вступу до створеної 1931 року Чехословацької
угорської легкоатлетичної федерації легкоатлетична секція УАК неодмінно
переживе нове піднесення.
Після смерті Тібора Легоцького
тенісну секцію очолив Дьордь Левенте Секей. Йому допомагали Ференц Папп, Бела
Томчані, Ласло Шмідт та Дьордь Шаллер.
Організовані клубом міжнародні
турніри набули великої популярності. Щороку в них брали участь найсильніші
тенісисти Чехословаччини, Угорщини, Польщі, Югославії та Румунії.
Серед жінок славу УАК примножували
Ержебет Вірані, Вера Керекеш, Душі Болесек, Лулу Суханек, Баба Люкс, а останнім
часом також Бланка Бем і Валі Баркаш, які здобули чимало визначних перемог.
У чоловічому тенісі після
покоління Тібора Легоцького, Бели Фодора, Дьордя Вірані, Бели Томчані та
Ференца Керекеша на спортивному обрії з'явилися нові таланти. Особливо великі
надії клуб покладає на шістнадцятирічного Чабу Ченгера, який сенсаційно
виступив минулого року, а також на п'ятнадцятирічного Емануеля Маньковича,
перед якими, на думку автора, відкривається блискуче майбутнє.
Фехтувальна секція останніми
роками працювала менш активно, однак її найкращими представниками залишалися
Геза Боршаї та Ендре Розгоньї. Особливо вагомих успіхів Розгоньї досяг на
змаганнях у Брно, насамперед у фехтуванні на рапірах.
У настільному тенісі, крім
відомого раніше Дьордя Платті, варто відзначити також молодого Емануеля
Маньковича.
Від 1929 року товариство очолює
Шандор Цібур, який продовжує керувати клубом у дусі традицій, закладених за
двадцять п'ять років його існування.
Футбольна секція, яку очолюють
віце-президент Лайош Козар, а також Берталан Марко і Йожеф Плетеник, постійно
входить до числа найкращих команд окружної першості. Минулого року вона посіла
друге місце. Карой Молнар, Тібор Гаваш, Клімко, брати Бем, Ференц Пастор,
Плахцер, Надьбарчі, Плетеник ІІ та Райко неодноразово входили до збірної
команди округу.
Під час ювілейних урочистостей
1931 року УАК приймав у себе будапештський спортивний клуб BSE, після чого було
проведено матч за ювілейний кубок Шандора Цібура.
Тенісна секція відзначила
двадцятип'ятиріччя клубу великим міжнародним турніром.
До програми святкування також
увійшли урочисті загальні збори, святкова лекція та відкриття реконструйованого
й розширеного спортивного майданчика.
Основний тягар робіт із перебудови стадіону взяли на себе президент
Шандор Цібур, віце-президент Лайош Козар, Бела Фодор і Дьордь Левенте Секей.
Завершилися урочистості святковою вечерею, влаштованою на честь
ветеранів клубу.
Велосипедна секція під керівництвом Лайоша Пленцнера організувала
власні змагання та здобула низку нагород.
Серед борців найкращими були Іштван Варга та Ласло Орос.
У командному чемпіонаті з тенісу серед угорських спортивних товариств
Чехословаччини, в якому брало участь двадцять один клуб, УАК виборов почесне
друге місце.
Найкращою похвалою для Ужгородського атлетичного клубу за всю його
довгу історію є те, що навіть у роки найбільших втрат він не відмовився від
своїх вихованців у жодному з видів спорту й завжди залишався гідним суперником
навіть для тих клубів, які прикрашали себе чужими здобутками.
УАК ніколи не сходив зі шляху, визначеного його засновниками, — шляху
благородного аматорського спорту. Саме тому, продовжуючи йти цією дорогою, клуб
може з упевненістю дивитися у своє майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар