Значок "А.Волошин - прем'єр-міністр Карпатської України"

70 років тому – 19 липня 1945 року – у Бутирської в'язниці в Москві, перестало битися серце великого сина України, професора, доктора о. Августина Волошина, Президента Карпатської України, Героя України (посмертно), вина якого перед людиноненависницьким та великошовіністичним комуністичним режимом полягала тільки в одному: що він народився українцем, українцем хотів жити, любив і поважав свій народ, бажав йому щастя і доброї вільної долі, боронив мову, історію та звичаї свого народу, був патріотом і священиком з вірою в Господа Бога та майбутнє своєї держави — України.

Значок 1938 року. Отець А. Волошин, президент Карпатської україни, народився 17 березня 1874 р. у селі Келечин,нині- Міжгірського району

Августин Волошин зробив значний внесок у політичне й державницьке життя Закарпаття. Він був головою Центральної Руської (Української) Народної Ради, засновником Християнсько-народної партії і послом (депутатом) від цієї партії в Чехословацькому парламенті, державним секретарем (міністром) охорони здоров'я у першому автономному уряді Підкарпатської Русі, прем'єр-міністром, послом Сойму Карпатської України, і, нарешті, 15 березня 1939 р. обраний Президентом Карпатської України. За його безпосередньої участі Сойм Карпатської України 14 — 15 березня 1939 р., висловлюючи прагнення карпатоукраїнського народу та не зважаючи на військову агресію хортистської Угорщини, підтриману фашистською Німеччиною, проголосив незалежну українську державу — Карпатську Україну, затвердив державну символіку: синьо-жовтий прапор,  державний герб Тризуб із Володимирським хрестом посередині, державний гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля ...». У роки Другої Світової війни був деканом і ректором Українського Вільного Університету у Празі до його безпідставного і незаконного затримання 20 травня 1945 р. органами СМЕРШу та його подальшого етапування до внутрішньої тюрми НКВД СРСР у Москві.

Вища відзнака Карпатського Університету імені Августина Волошина (Ужгород) - орден Президента Карпатської України Августина Волошина. І та ІІ ступені.

Значок "Ужгород. Пам'ятник першому президенту Чехословаччини Т.Масарику"

Томаш-Гарігг Масарик

Урочисте відкриття пам'ятнику Томашу - Гаріггу Масарику в Ужгороді

Пам'ятник був встановлений 28 жовтня 1928 року на нинішній площі Шандора Петефі

Про любов закарпатців до Масарика свідчив великий пам’ятник цьому видатному діячеві, виконаний скульпторкою Йоланою Мондич і встановлений в Ужгороді ще до війни , а відтак демонтований і перевезений на територію Словаччини, щоб уберегти від руйнування. Там його було закопано у дворі одного із заводів. Однак, «совєти» все ж знайшли пам’ятник «буржуазному діячеві» і те, чого не зробили німці – довершили комуністи. Масарика переплавили.

о

Площа Масарика з пам'ятником першому президенту Чехословаччини Томашу Масарику (1850-1937). Всі назави цієї площі: пл. Орлина » Lajos Kossuth tér » Masarykovo námesti » Kossuth tér » пл. Сталіна » пл. Возз'єднання » тепер — пл. Шандора Петефi

Коли в 1939 р. Ужгород увійшов до складу Угорщини, пам’ятник було демонтовано та відновлено попередню назву площі (Kossuth-tér)

с

o

"Закарпатська" шахта на Донеччині

В середині 50-х років минулого століття 2190 закарпатців за комсомольськими путівками (тобто - добровільно-примусово) були відправлені на Донбас. Там, у селищі Залісне (7 км від міста Сніжне), вони споруджували шахту “Закарпатську-Комсомольську” (вона ж "Ремовська"). Часто їх провідували молодіжні делегації з рідного краю. В експлуатацію  шахту здали 23 серпня 1957, і вже восени на День шахтаря в Ужгороді урочисто зустріли перший символічний ешелон вугілля, добутий на “закарпатській” шахті Донбасу. Після завершення будівництва 200 наших юнаків залишилося там працювати.

У липні 1957 в кіножурналі “Радянська Україна” № 35 (студія Укркінохроніка) показали репортаж з Донбасу – з будівництва шахти “Закарпатська-Комсомольська”.  

Цікаву згадку про цю шахту знаходимо у визначного українського публіциста, академіка і Героя України, дисидента радянських часів Івана Дзюби (“Донецька складова української культури”): - Відомий український композитор Вадим  Гомоляка  написав  музику  до балету "Чорне золото", присвяченого епопеї будівництва комсомольських шахт у Донбасі. Дія відбувалася на шахті “Закарпатська  Комсомольська”,  в основі лібрето любов дівчини із Закарпаття  i  хлопця-будiвельника,  що   став   шахтарем.   Балет   був поставлений 1958 року в Донецькому театрі опери i балету, ішов також  у Києві й Будапешті.

При перегляді спектаклю в Донецьку Олександр Ляшко - тодішній секретар обкому - висловив зауваження, що донецька тема звучить у музиці блідіше, ніж карпатська. Композитор щиро зізнався, що  написання  музики до фону Донбасу становило для нього труднощі: - Я прожив на цій землі зовсім небагато, хоч люди тут — золоті. Донеччина ще не озвалася мені на повен голос, ще не заспівала для мене. А от Карпати — інша справа: там кожен закуток, кожна смерека, кожен камінець на перекатах гірських річок має свій спів. Там навіть краплі дощу звучать, мов пісня.."

Це багатозначне  зізнання  натякає  на  причини  невдачі  багатьох творів навіть талановитих авторів на задану тему. Але в епiзодi з балетом “Чорне золото” є  ще  один  цікавий момент. Захотів  його  подивитися шеф  ідеологічного вiддiлу ЦК КПРС Л.Ф.Iльïчов, який приїхав на Донбас на чолі групи,  що  готувала питання про масово-політичну та виховну роботу в області для розгляду на нараді в ЦК КПРС. Після першої дiï  високий  гість, схваливши музику, висловив невдоволення одним персонажем – Яшкою-стилягою, який мав символізувати негативні явища серед молоді. Коли почалася друга дія, Яшки-стиляги не стало. Тоді високий гість поцікавився: куди ж він дівся? Головний режисер пояснив: після тонкого зауваження парткерiвника його прибрали зі сцени. Парткерiвник-лiберал розсміявся: це вже занадто! Тоді головреж пообіцяв: - У третьому акті Яшка потрапить до бригади комуністичної праці, і в міру його перевиховання там змінюватиметься характер його танців. Його полюбить хороша дівчина.

Iльïчов, чоловік недурний i не без почуття гумору, робить висновок: Бачите, Олександре Павловичу,  як  все  у мистецтві просто?  (Олександр Ляшко.  Тягар пам'яти.  Трилогія. Спомини.  Книга друга.  Шлях в номенклатуру. К., 1997, с. 375-378).

На даний час Залісне знаходиться на тимчасово окупованій Росією частині України.

Значок "Берегівська державна угорська королівська горожанська школа"

Значок-кокарда на шкільну пілотку (1938-1944) - Beregszászi M. Kir. Áll.Polg. Fiú- és Leányiskola  - Beregszászi Magyar királyi állami Polgári fiú- és leányiskola - Берегівська угорська королівська державна горожанська школа для хлопчиків та дівчаток

Значок - кокарда на шкільну пілотку, напис угорською: Beregszászi M. Kir. Áll.Polg. Fiú- és Leányiskola. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ. У верхній частині значка золотий лев з гербу міта Берегова, у нижній частині - герб жупи (регіону) Берег.

о

Листівка 1917 року. Тоді ще школа для дівчат

о

Сучасний значок з гербом Берегівського району

Значок "Королівська угорська державна школа з обробки металу у Великому Севлюші"

 

Значок - кокарда на учнівську пілотку Nagyszőlősi Magyar Királyi Állami Fémipariskola. Праворуч - реконструкція значка з використанням ШІ.

Історія створення освітнього технічного закладу у місті Севлюш (сьогоднішній Виноградів) сягає 4 вересня 1923 року, коли 8 хлопців розпочали навчання у «Державній учебній слюсарській роботні», яка була орієнтована на навчання ремесл, пов'язаних з обробкою металів. Майстерня не мала власного приміщення і тимчасово була розміщена у будинку державного дитячого садка. Навчання велося русинською (українською)  мовою і тривало три роки. Дві третини навчального часу були присвячені практичним заняттям. Заклад надавав місцевій молоді можливість здобути стабільну професію.

У 1926 році статус закладу підвищився, офіційною назвою стала Державна фахова школа з обробки металу в Севлюші (чеською - Státní odborná škola kovoobráběcí v Sevljuši). Її метою було забезпечити технічну освіту та професійну кваліфікацію для місцевого населення, що мало підготувати кваліфікованих робітників для промисловості: ковалів, слюсарів та токарів. У 30-х роках для закладу було збудовано новий навчальний корпус.

Після анексії у березні 1939 року території Карпатської України Угорщиною назву школи змінили на Nagyszőlős - Magyar Királyi Állami Fémipari Iskolá - Надь-Солльош - Королівська Угорська державна школа з обробки металу). Севлюш окупанти після анексії називали Надь-Солльош – Nagyszőlős.

Випускником школи (закінчив у 1941) був найвідоміший угорський конструктор зброї  Йожеф Коменицкий (Kameniczky József, народився у Виноградові (Nagyszőlős) 31 березня 1923, помер у Будапешті  4 грудня 1997).

Після вигнання німецько-угорських окупантів 10 вересня 1945 року існуючому навчальному закладу присвоєно назву «Севлюшский електротехнічний комунальний технікум». 

Сучасна назва цього навчального закладу -  Відокремлений структурний підрозділ «Виноградівський фаховий коледж Мукачівського державного університету».

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Значок Берегівської торговельної середньої школи