Відзнаки польських легіонерів, що під час Першої світової війни воювали на Закарпатті

5 жовтня 1914 року транспорт з поляками розвантажився у Королеві (Királyháza) та Тячеві (Técső). Загальне командування польською групою очолив генерал Кароль Дурскі-Тжаска. Одразу ж підрозділи Легіону за наказом австрійського командування були розосереджені на різних ділянках фронту. Кавалерія та артилерія знаходилися у Виноградові ( Nagy-Szőllős) і Королеві. У Довгому (Dolha) розмістився ІІІ батальйон 2 полку (командир капітан Фабриций), у Нересниці – IV батальойн того ж полку (капітан Рой). Пізніше (з листопада) у Буштині (Bustyahaza) розміщувалася ветеринарна лікарня легіону (Szpital Chorych Koni Legionów Polskich).

Загальна чисельність польських військових з’єднань на території сучасного Закарпаття була близько 9000 чол., доформувалися та проходили вишкіл легіонери у Рахівському та Тячівському районах. 

Пам'ятний знак 2-го піхотного полку

В Закарпатті знаходилися 2-й (2 Pułk Piechoty LP) та 3-й (3 Pułk Piechoty LP) піхотні полки, 2-й та 3-й ескадрони кавалерії, артилерійський дивізіон та допоміжні частини. 
Вже 6 жовтня 1914-го частини 2-го полку легіонерів під час марш-кидка через гори на позиції в районі села Krácsfalu (німецькою, угорською – Krácsfalva. Нині – Мара, село у румунському  повіті Марамуреш) прийняли бойове хрещення. Під час несподіваної козачої атаки легіонери вистояли й відкинули росіян. Наступними днями сутички з маскалями проходили поблизу Вишівської Долини (Visóvölgy), Мармарош-Сіготу (Marmaros-Sziget) та Великого Бичкова (Bocskó). У боях за Сигет-Мармароський брали участь І та ІІ батальйони 2-го полку, і ІІ батальйон 3-го полку під загальним керівництвом Жєлінського (місто звільнили 7 жовтня). Вже 16 жовтня за участі польського легіону австрійським військам вдалося повністю звільнити від росіян комітат Мармарош аж до верхів'їв Тиси.

Командир 2-го піхотного полку Легіонів польських полковник Зигмунт Жєлінські

Пізніше полякам було доручено відтіснити російські частини, що зуміли прорватися на угорську сторону Карпат через перевал Пантир, а також, оволодівши перевалами, забезпечити прохід військ через важкодоступний перевал Рогози в Горганах з метою визволення долини Бистриці від росіян. 

Пам'ятний знак 3-го піхотного полку

Пам'ятний знак 2-ї бригади легіонерів

16 жовтня 1914 року 1-й та 4-тий батальйони 3-го піхотного полку Легіонів польських, що діяв у складі ”Карпатської армії” генерала Пфланцер-Балтина, були зосереджені в районі Усть-Чорної (нім. Königsfeld – Кьонігсфелд, угорською Királymező) – Брустури (Brustura, у рад. добу – Лопухово). 19 жовтня легіонери захопили перевал Рогози Великої (висота 1110 м) . Проблемою було провести велику кількість військ з технікою через важкодоступні гірські райони. 

Для виконання цього завдання було використане незвичайне логістичне та інженерне рішення: у стислі терміни (за 50 робочих годин) з долини закарпатської Тересви на протилежний бік хребта була збудована унікальна дорога, вимощена чотириметровими колодами. Було збудовано 28 мостів і містків, довжина деяких з них сягала 50 метрів (!). Довжина віадука, прокладеного вздовж стрімких схилів з нахилом понад 15 °, сягала 7 кілометрів, для його будівництва було використано майже 5 000 м³ деревини. Дорогу назвали Шлях Легіонів, а місце, де вона перетнула вододільний хребет (перевал Рогози) – перевалом Легіонів. Будівництво дороги розпочали 19 жовтня, а вже 22 жовтня два піхотних полки, артилерія і кавалерія подолали по ній хребет і спустилися у район селища Рафайлово (нині Бистриця).

З 8 грудня 1914 частина польського з’єднання знаходилася у Воловому (угор. Okörmezö – нині Міжгір’я). Після майже шести місяців важких боїв в гірських районах, а також екстремальних кліматичних умов (до -28 °) карпатські підрозділи були на грані виснаження. У деяких частинах залишилися лише по кілька солдатів…

На Легіоновім перевалі встановлений пам’ятник полеглим, а неподалік з Закарпатського боку є й невеличкий цвинтар легіонерів.