Значок "А.Волошин - прем'єр-міністр Карпатської України"

70 років тому – 19 липня 1945 року – у Бутирської в'язниці в Москві, перестало битися серце великого, видатного і гідного сина України, професора, доктора о. Августина Волошина, Президента Карпатської України, Героя України (посмертно), вина якого перед людиноненависницьким та великошовіністичним комуністичним режимом полягала тільки в одному: що він народився українцем, українцем хотів жити, любив і поважав свій народ, бажав йому щастя і доброї вільної долі, боронив мову, історію та звичаї свого народу, був патріотом і священиком з вірою в Господа Бога та майбутнє своєї держави — України.

Значок 1938 року. Отець А. Волошин, президент Карпатської україни, народився 17 березня 1874 р. у селі Келечин,нині- Міжгірського району

Августин Волошин зробив значний внесок у політичне й державницьке життя Закарпаття. Він був головою Центральної Руської (Української) Народної Ради, засновником Християнсько-народної партії і послом (депутатом) від цієї партії в Чехословацькому парламенті, державним секретарем (міністром) охорони здоров'я у першому автономному уряді Підкарпатської Русі, прем'єр-міністром, послом Сойму Карпатської України, і, нарешті, 15 березня 1939 р. обраний Президентом Карпатської України. За його безпосередньої участі Сойм Карпатської України 14 — 15 березня 1939 р., висловлюючи вікові прагнення карпатоукраїнського народу та не зважаючи на військову агресію фашистської Угорщини, підтриману фашистською Німеччиною, проголосив незалежну українську державу — Карпатську Україну, затвердив державну символіку: синьо-жовтий прапор,  державний герб Тризуб із Володимирським хрестом посередині, державний гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля ...». У роки Другої Світової війни був деканом і ректором Українського Вільного Університету у Празі до його безпідставного і незаконного (на той час громадянина Чехословацької республіки) затримання 20 травня 1945 р. органами СМЕРШу та його подальшого етапування до внутрішньої тюрми НКВД СРСР у Москві.

Вища відзнака Карпатського Університету імені Августина Волошина (Ужгород) - орден Президента Карпатської України Августина Волошина. І та ІІ ступені.

Значок "Ужгород. Пам'ятник першому президенту Чехословаччини Т.Масарику"

Томаш-Гарігг Масарик

Урочисте відкриття пам'ятнику Томашу - Гаріггу Масарику в Ужгороді

Пам'ятник був встановлений 28 жовтня 1928 року на нинішній площі Шандора Петефі

Про любов закарпатців до Масарика свідчив великий пам’ятник цьому видатному діячеві, виконаний скульпторкою Йоланою Мондич і встановлений в Ужгороді ще до війни , а відтак демонтований і перевезений на територію Словаччини, щоб уберегти від руйнування. Там його було закопано у дворі одного із заводів. Однак, «совєти» все ж знайшли пам’ятник «буржуазному діячеві» і те, чого не зробили німці – довершили комуністи. Масарика переплавили.

о

Площа Масарика з пам'ятником першому президенту Чехословаччини Томашу Масарику (1850-1937). Всі назави цієї площі: пл. Орлина » Lajos Kossuth tér » Masarykovo námesti » Kossuth tér » пл. Сталіна » пл. Возз'єднання » тепер — пл. Шандора Петефi

Коли в 1939 р. Ужгород увійшов до складу Угорщини, пам’ятник було демонтовано та відновлено попередню назву площі (Kossuth-tér)

с

с

"Закарпатська" шахта на Донеччині

В середині 50-х років минулого століття 2190 закарпатців за комсомольськими путівками були відправлені на Донбас. Там, у селищі Залісне (7 км від міста Сніжне), вони споруджували шахту “Ремовська” та “Закарпатська-Комсомольська”. Часто їх провідували молодіжні делегації з рідного краю. В експлуатацію  шахту здали 23 серпня 1957, і вже восени на День шахтаря в Ужгороді урочисто зустріли перший символічний ешелон вугілля, добутий на “закарпатській” шахті Донбасу. Після завершення будівництва 200 наших юнаків залишилося там працювати.

У липні 1957 в кіножурналі “Радянська Україна” № 35 (студія Укркінохроніка) показали репортаж з Донбасу – з будівництва шахти “Закарпатська-Комсомольська”.  

Цікаву згадку про цю шахту знаходимо у визначного українського публіциста, академіка і Героя України, дисидента радянських часів Івана Дзюби (“Донецька складова української культури”): - «Відомий український композитор Вадим  Гомоляка  написав  музику  до балету Чорне золото, присвяченого епопеї будівництва комсомольських шахт у Донбасі. Дія відбувалася на шахті “Закарпатська  Комсомольська”,  в основі лібрето любов дівчини із Закарпаття  i  хлопця-будiвельника,  що   став   шахтарем.   Балет   був поставлений 1958 року в Донецькому театрі опери i балету, ішов також  у Києві й Будапешті.

При перегляді спектаклю в Донецьку А. Ляшко, як секретар обкому, висловив зауваження, що донецька тема звучить у музиці блідіше, ніж карпатська. Композитор щиро зізнався, що  написання  музики до фону Донбасу становило для нього труднощі: - Я мало жил на этой  земле, хотя люди здесь золотые. Земля донецкая пока что для меня  по-настоящему не зазвучала, не запела. Другое дело Карпаты. Там каждый уголок, каждая смерека, каждый камешек на перекатах горных речек  поют  своим  голосом. Даже капли дождя.

Це багатозначне  зізнання  натякає  на  причини  невдачі  багатьох творів навіть талановитих авторів на задану тему. Але в епiзодi з балетом “Чорне золото” є  ще  один  цікавий  момент. Захотів  його  подивитися шеф  ідеологічного вiддiлу ЦК КПРС  Л.Ф.Iльïчов, який приїхав на Донбас на чолі групи,  що  готувала питання про масово-політичну та виховну роботу в області для розгляду на нараді в ЦК КПРС. Після першої дiï  високий  гість, схваливши музику, висловив невдоволення одним персонажем – Яшкою-стилягою, який мав символізувати негативні явища серед молоді. Коли почалася друга дія, Яшки-стиляги не стало. Тоді високий гість поцікавився: куди він дівся? Головний режисер пояснив: після тонкого зауваження парткерiвника його прибрали зі сцени. Парткерiвник-лiберал розсміявся: це вже  занадто! Тоді  головреж пообіцяв: - В третем акте Яшка  попадет  в  бригаду  коммунистического труда, и по мере его перевоспитания  там  будет  меняться  характер  его танцев. Его полюбит хорошая девушка.

Iльïчов, чоловік недурний i не без почуття гумору, робить висновок: Видите, Александр Павлович,  как  все  в  искусстве  просто?  (Александр Ляшко.  Груз  памяти.  Трилогія.  Спомини.  Книга друга.  Путь  в номенклатуру. К., 1997, с. 375-378).

На даний час Залісне знаходиться на тимчасово окупованій Росією частині України.

Значок "Берегівська державна угорська королівська горожанська школа"

Beregszászi M. Kir. Áll.Polg. Fiú- és Leányiskola  - Beregszászi Magyar királyi állami Polgári fiú- és leányiskola - Берегівська угорська королівська державна горожанська школа для хлопчиків та дівчаток

о

Листівка 1917 року. Тоді ще школа для дівчат

о

Сучасний значок з гербом Берегівського району

Значок "Королівська Угорська державна школа з обробки металу у Великому Севлюші"

У 20 роках ХХ століття у Виноградові (тоді місто називалося Севлюшем - Sevľuš, після угорської анексії 1939-го Надь-Солльош - Nagyszőlős) - було створено Державну школу з обробки металу(státní kovodělná škola – на рівні сьогоднішніх ПТУ). У ній винятково хлопці здобували спеціальності машиністів, шоферів, слюсарів, зварників, радіотехніків, майстрів художньої обробки металу. 

Після приходу у березні 1938 року угорців, школа стала називатися Nagyszőlős magy kir áll. Fémipariskola (Magyar Királyi Állami Fémipari Iskolá - Королівська Угорська державна школа з обробки металу).

о

Фото 1910 року іншої школи у Севлюші

Випускником школи (закінчив у 1941) був найвідоміший угорський конструктор зброї  Йожеф Коменицкий (Kameniczky József, народився у Виноградові (Nagyszőlős) 31 березня 1923, помер у Будапешті  4 грудня 1997).