Значок "25 років в/ч А 3432 Мукачево, 1999" ©

 

1056-й окремий радіотехнічний вузол раннього попередження (в/ч А 3432). За цими казенними словами, колючим дротом і густим листям неподалік Нового Села (зараз село Шенборн) ховалася секретна база з радіолокаційною станцією 5Н86 "Дніпро".

РЛС заступила на бойове чергування в 1979 році. Цілодобово і безперервно протягом 30 років вона контролювала космічний простір над усією Західною Європою, Середземним морем і Північною Африкою.

Головним її завданням було виявити балістичні ядерні ракети противника: визначити точку старту, траєкторію і точку падіння.

 В/ч А 3432 розформована у 2006 році.

Значок ветерана 254-го зенітного ракетного Закарпатського ордена Червоного Прапору полку

254 зенітний ракетний полк (2К12 «Куб») А0000 (в/ч 14951), м. Мукачево Закарпатської області. Сформований у травні 1938 року у Києві. У травні 1960 переведений на Закарпаття. Розформований у 2004 році.

Детальна іеформація з історії підрозділу тут і тут

Значок "Ужгород, гарнізонний будинок офіцерів, 1976"

Значок 1976 року: - "Ужгород, гарнізонний будинок офіцерів. Вечірній університет марксизму-ленінізму". Ліворуч - зображення Леніна - одного з організаторів Жовтневого перевороту і Громадянської війни, ініціатору червогого терору і диктаторського режиму в росії.

Значок "ВУМЛ. Ужгород. ГДО. 1976" (абревіатура з російської)

Значки Руху підтримки закарпатських волонтерів

Стилізований закарпатський ведмедик – значки Руху підтримки закарпатських волонтерів.

Виручені під час продажу значків кошти волонтери спрямували на закупівлю необхідних речей для військовослужбовців.

Відзнака Західного регіонального медичного управління

Пам'ятний нагрудний знак "60 років Західному регіональному медичному управлінню" Західного оперативного командування МО України

У середині відзнаки на гербі Західного регіонального медичного управління, що знаходиться у Львові, розміщений й герб Закарпатської області. Герб управління - щит двічі розтятий і двічі перетятий; у серцевому щитку в синьому полі золотий посох Асклепія, покладений на два схрещені мечі; у 1-у полі – герб Буковини, у 2-у – Львова, у 3-у – Волині, у 4-у срібному – укорочений червоний хрест, у 5-у срібному – синій укорочений “Ж”-подібний хрест, у 6-у – герб Поділля, у 7-у – Галицької землі, у 8-у – Закарпаття.

Значок Мукачівської військової спостережної /медичної/ станції

Значок Мукачівської військової спостережної станції. На овальному білому емальованому полі, обрамленому вузьким зеленим кантом, у центрі розміщений червоний хрест. По краю - напис угорською Katonai Megfigyelő Állomás Munkács. Значок виготовлено у компанії Моржані. Ймовірно з бронзи. Відомі значки двох розмірів: 49×39 мм та 23×17 мм, на звороті з шпилькою для прикріплення (Éremtani Lapok, 2016 № 157). 

Під час Першої світової війни (1914-1918 рр.) в багатьох населених пунктах нинішнього Закарпаття (в Мукачеві, Ужгороді, біля Хуста та в селі Тересва Тячівського району) розміщувалися великі фронтові госпиталі для солдатів австро-угорської та німецької армій. 

Мукачівська військова спостережна станція (Munkácsi katonai betegmegfigyelő állomás) була створена у 1914 році як спеціальний медико-санітарний пункт на шляху евакуації військовослужбовців із фронту. Прибуття поранених і хворих військових контролювалося на залізничному вокзалі; їх доставляли до станції та її барачних лікарень, де проводили медичний огляд і, як правило, п'ятиденне спостереження. Військовослужбовців, які потребували лікування, могли залишати у місцевих шпиталях, а після спостереження інших направляли далі до відповідних лікувальних установ. Станція також вела облік пацієнтів і вільних місць, що використовувався при організації подальшого транспортування.  Станція в Мукачеві мала значну потужність - до 1410 місць.

Листівка часів Першої світової війни з зображенням Мукачівського вокзалу

о

План Мукачівського військового шпиталю на поштовій листівці 1915 року

Серед лікарів, що служили під час першої світової війни у мукачівському військовому шпиталі та на військовій моніторінговій станції, був й останній  головний лікар Мукачева «мирного часу» Альберт Феньвеш (Fenyves Albert). Як писали у газеті "Beregszasz Az Oslako" (№47 від 26 листопада 1939 року) - Його ім’я настільки тісно пов’язане з історією та розвитком Мукачева, що неможливо оминути це без згадки.

Доктор Феньвеш Альберт народився 1865 року. Медичний диплом отримав у Віденському університеті в 1889 році. Практику здобував у лікарнях Відня та Будапешта, після чого проходив військову службу й став полковим лікарем 11-го угорського піхотного полку в Мукачеві. Був одним із засновників товариства інтернату при Мукачівській гімназії та багато працював для його створення. Згодом став лікарем інтернату, а з 1897 року — лікарем гімназії та викладачем гігієни. У 1903 році став окружним лікарем, а в 1908 році був обраний головним лікарем Мукачева. На цій посаді він ініціював створення водогону та каналізації, а також був автором ідеї облаштування парку Ракоці на занедбаній території вздовж Латориці та впорядкування ділянки за католицьким храмом на Головній вулиці. Значною мірою завдяки йому було створено міську станцію швидкої допомоги.

Мукачівський військовий шпиталь під час Першої світової війни

У 1914 році він став лікарем і викладачем гігієни в учительській семінарії. Під час Першої світової війни служив у військовому шпиталі та на спостережному пункті в Мукачеві. За заслуги був нагороджений медалями Червоного Хреста II ступеня, німецьким орденом Червоного Хреста та медаллю Signum Laudis. Жупан Березького комітату призначив його почесним окружним головним лікарем за заслуги у сфері громадського здоров’я.

Німецькі та австрійські генерали інспектують Мукачівський військовий шпиталь, 1915 р. 

Зображення значка звідси 

Значок "Тиждень боєздатності в Мукачеві, 1934"

Після приходу до влади у Німеччині Гітлера, уряд Чехословаччини намагався посилити своє військо і заохотити громадян до підвищення обороноздатності держави.

Значок "Тиждень боєздатності в Мукачеві, 6-14.10.1934".  Напис чеською: - "Týden brannosti v Mukačeve. 6-14.10.1934".Довжина значка 6 см.

З метою пропаганди військової підготовки населення з 1933 року започаткували проведення так званих Днів та Тижнів боєздатності (Den brannosti,  Týden brannosti). Як правило, це були масові спортивно-розважальні акції, в яких активну участь приймало більшість мешканців міст. Програму готували військові, учні навчальних закладів, члени товариства "Сокіл" та інших громадських організацій. 

Зображення звідси

Відео з подібного заходу, що проходив у чеському Румбурку 

Нагрудний знак 1-ї радіотехнічної Галицько-Волинської бригади повітряного командування «Захід».

У грудні 2011 року 1-ша Галицько-Волинська бригада відсвяткувала своє 70-річчя.

На знаку по колу розміщені герби Закарпатської, Львівської, Волинської, Чернівецької, Рівненської, Івано-Франківської та Хмельницької областей

"...Варто нагадати, що це з’єднання є особливим в системі протиповітряної оборони держави. Зона відповідальності частини – 1625 км державного кордону. Якщо провести вертикаль, то з Півночі на ньому – Білорусь, із Заходу – Польща, Словаччина, Угорщина, на Півдні – Румунія і, частково, Молдова. Бригада несе цілодобове бойове чергування, на яке щодоби заступає близько 300 військовослужбовців. Її підрозділи охороняють повітряний простір на теренах 8-ми областей Західної України. Це з’єднання – очі і вуха Збройних Сил на всьому західному напрямку. 

 Відлік своєї історії частина веде з буремних років Великої Вітчизняної війни. Її родоначальником став 100-й окремий батальйон повітряного спостереження, повідомлення і зв’язку (ПСПЗ), який був сформований 30 грудня 1941 року в російському місті Ртищево Саратовської області. Батальйону тоді було доручено важливе завдання – охорона повітряного простору важливих промислових центрів Поволжя: міст Саратова, Балашова, Пензи. На початку 1944 року батальйон вслід за наступаючими військами перебазувався на Україну в  Житомир. До Львова, до свого третього місця дислокації, 100 окремий батальйон ПСПЗ прибув 6 серпня 1944 року, фактично через тиждень після вигнання нацистів з міста. У період Львівської дислокації за донесеннями отриманими від спостережних постів батальйону зенітна артилерія збила 136 ворожих літаків. За заслуги перед СРСР, 16 жовтня 1944 року, батальйону вручений Бойовий Прапор - символ військової доблесті, честі і слави. Загалом за роки війни 620 офіцерів, солдатів і сержантів 100 окремого батальйону повітряного спостереження, повідомлення і зв’язку були нагороджені державними нагородами. Поряд з чоловіками мужньо воювали і жінки-військовослужбовці, які складали майже третину його особового складу. До речі, сьогодні чисельність жінок у бригаді не менша.

Після війни, у травні 1947 року «сотий» був реорганізований в 100-й окремий радіобатальйон ПСПЗ. А згодом, у 1952 році, - в 22 радіотехнічний полк. З грудня 1956 року полк передислокований в м. Самбір Львівської області і перейменований у 22 радіотехнічний полк ППО. З 1963 року він знову дислокується у Львові. Тоді в бойовому складі частини, зона відповідальності якої проходила від Бреста до Ужгорода, перебувало 4 роти візуального спостереження. По лінії державного кордону розміщувалися 38 спостережних постів. А 1 грудня 1963 року на базі 22, 23, 98 радіотехнічних полків було сформовано 1 радіотехнічну бригаду в складі батальйону управління, 6 окремих радіотехнічних батальйонів, 17 окремих радіолокаційних рот. 13 жовтня 1976 року особовому складу частини було вручено Бойовий Прапор з написом на полотнищі  ”1 радіотехнічна бригада ППО”. 

У січні 1992 року особовий склад бригади прийняв Військову Присягу на вірність українському народові. З того часу почалася нова віха в історії військового колективу. Однією з пам’ятних сторінок сучасного літопису стало присвоєння Міністром оборони України у 2009 році почесного найменування – Галицько-Волинська радіотехнічна бригада.

Сьогодні військовослужбовці бригади з честю продовжують виконувати своє головне завдання – нести бойове чергування по охороні Західних повітряних кордонів незалежної Української держави. Підрозділ безперервно веде радіолокаційну розвідку для забезпечення своєчасного виявлення повітряного нападу противника, видачу радіолокаційної інформації черговим силам Повітряних Сил Збройних Сил України, оповіщає про прольоти цивільних повітряних суден своїх та іноземних авіакомпаній з метою своєчасного прийняття заходів у випадку недотримання ними правил використання повітряного простору України та у разі настання форс-мажорних обставин на борту авіалайнера. За добу фахівці різних спеціальностей утримують під контролем у середньому понад 600 повітряних суден..." – Віталій Стечишин у статті «Дозорці повітряних воріт країни», газета "Народна армія", №4 від 11 січня 2012 року

Нагрудні знаки військових частин, що базувалися на території Закарпаття у "радянську добу"

2011 рік - пам'ятний знак, присвячений 70-річчю 149-го гвардійського Червонопрапорного ордена Червоної Зірки Ченстоховського мотострілецького полку. Випущений в 3-х варіантах:
- Лиття, матеріали нейзильбер і латунь, ювелірна емаль;
- Лиття, матеріали нейзильбер і латунь в позолоті і срібленні, ювелірна емаль;
- Штамп, матеріал мельхіор, двокомпонентна холодна емаль. Всі знаки номерні.

149-й гвардійський мотострілковий полк – після 2-ї Світової війни, на початку 1955 року, 13-та гвардійська механізована дивізія, до складу якої входив цей полк, була виведена з Угорщини у Прикарпатський військовий округ для розформування. На той час у складі 38-й армії Прикарпатського військового округу на Закарпатті базувалася 53-тя стрілецька дивізія (колишня 318-та стрілецька дивізія). 9 вересня 1955 року 53-тя  стрілецька дивізія була переформована в 39-у механізовану дивізію. До 16 листопада 1955 року (дата офіційного розформування 13-ї гвардійської механізованої дивізії) 39-а та 13-а дивізії  були об'єднані в 39-ю гвардійську механізовану  дивізію. При цьому номери частин залишилися від 39-ї механізованої дивізії, а регалії від 13-ї гвардійської механізованої дивізії. 149-й механізований полк 39-ї механізованої дивізії в місті Мукачево Закарпатської області прийняв регалії 45-го гвардійського механізованого Ченстоховського ордена Червоної Зірки полку.

У 1956 році 39-я гвардійська механізована дивізія була введена в Угорщину. 15 грудня 1956 39-та дивізія була переформована в 21-шу гвардійську танкову дивізію (1-го формування). 149-й гвардійський механізований полк 39-ї гвардійської механізованої дивізії був переданий до складу 128-ї гвардійської мотострілецької дивізії (15 листопада 1955 128-я гв.сд перейшла на штат 128-й гв.сд) як 149-й гвардійський мотострілецький полк з розташуванням  у місті Мукачево. У 1968 році 128-я гв.мсд вводилася в Чехословаччину. У грудні 1979 року 149-й гвардійський механізований полк був піднятий по тривозі і переданий в розпорядження командувача військами Червонопрапорного Туркестанського військового округу, де увійшов до складу 201-ї мотострілецької Гатчинської Червонопрапорної дивізії. У складі дивізії полк увійшов до Афганістану в кінці січня 1980 року.

 

1 липня 2011 року виповнилось 70 років від дня створення 1-ї окремої гвардійської залізничної бригади, наступником бойових традицій якої є 1-й гвардійський об’єднаний Варшавський ордена Кутузова загін Державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України.

Фахівці  бригади внесли  вагомий  внесок у  розвиток  транспортної  мережі  Закарпаття.  З  1945 по 1991 роки частини бригади поклали 2200 км залізничних шляхів, електрифікували  1030 км ліній, побудували 1312 штучних споруди, 144 вокзали, 2950 км повітряних і 2700 км кабельних ліній. Серед них друга колія дороги Львів — Стрий — Чоп (214 км). Бригадою спільно з частинами 8 ождбр була збудована нова залізнична гілка Держкордон – Ужгород-2 – Батьово.

 У 1998-2000 роках  військовослужбовці  брали участь  у  ліквідації  наслідків  повені  в  Закарпатті,  відновленні  розмитих  колій  та пошкоджених мостів.  Військовослужбовці бригади брали участь у будівництві вокзалу в Ужгороді, у березні 2006 року відновлювали залізничний міст через ріку Тису, зруйнований повінню, та нарощували дамбу в місті Чоп, довжина якої сягає понад 4,5 кілометри.
Штаб 1-ї окремої гвардійської Варшавської ордена Кутузова залізничної бригади (в/ч 33138) знаходився у Львові, до її складу входив серед інших і 458-й окремий шляховий залізничний батальйон  (в/ч 89348 (Ужгород). У Чопі базувався 18-й окремий мостовий батальйон (в/ч 26793 нині це 18-й окремий мостовий загін - в/ч Т0300).