Значок ужгородського туристичного клубу ВіВ

Степан Балакін: - "Вперед, завжди тільки вперед і вище!". Ці слова в 60-і роки стали девізом ужгородських туристів. Спочатку вислів скоротили до трьох слів: "вперед і вище!", а з часом взагалі залишилися тільки перші літери. Так з'явилася самодіяльна туристська група "ВИВ" і її члени, веселий народ "віви". Порядки у вівов були досить жорсткими. Новачків приймали тільки після декількох недільних походів. Перевіряли все: вміння ходити в будь-яку погоду і не вішати носа, коли важко; готувати їжу на багатті і швидко ставити намет, розуміти гумор і співати пісні. Особливо цінували віви здатність жартувати в найтяжчу хвилину і залишатися завжди бадьорим.
Ледарі, любителі легких прогулянок, скиглії і взагалі "негативні типи" в секції довго не затримувалися.
Зате ті, хто витримував випробування, ставали палкими захисниками суворих традицій вівов і активними учасниками регулярних походів по Карпатам (і не тільки) і обговорень їх підсумків.
Критика і самокритика на цих "п'ятихвилинках" була нещадною і принциповою. Як і скрізь, звичайно, левова частка критики діставалася керівнику та завгоспу походу, яких кожного разу обирали відкритим голосуванням.

Одного разу, коли черговий керівник недільного походу виявився неважливим топографом і довго не міг вивести групу до наміченої мети, на п'ятихвилинці прозвучали глузливі голоси:
- В останньому поході ми йшли не "вперед і вище", а в основному, "вокруг и возле" ...
- ... "Вправо і вліво" ...
- Кожен витончувався як міг і незабаром вже було зафіксовано більше 40 різних розшифровок абревіатури "вів". Одна з них – "вперед і вглиб!" - виявилася найбільш пророчою і ознаменувала цікаву сторінку історії нашої секції, спелеологічну."

ВІВській значок – випущений в серпні 1968. Його малюнок містить всепланетарні (можна навіть сказати міжпланетні) мотиви і відбивав умонастрої туристського середовища тієї пори. Виготовлений він був, мабуть, на заводі «Ужгород-прилад», в просторіччі «Модуль Боздош корпорейшен». Боздош – це сільце на околиці Ужгорода, де розташовувався завод , до значка додавалася картка-посвідчення члена секції ВИВ. На зворотному боці знака викарбуваний порядковий номер.

Степан Балакін, між іншим, є автором кількох популярних пісень про Ужгород:
***
Мой Ужгород, мой маленький Париж.
Опять в дыму ты сакуры горишь.
Горишь, смеясь, и твой весенний бред
Не передаст ни ветер, ни поэт.
Ты сам пришёл из зимней пустоты.
Ты не такой совсем, как был вчера.
А тут вдруг даришь все свои цветы
И все свои хмельные вечера.
Вчера была зима, и ты грустил,
Качая снег глазами фонарей,
Грустил во сне, и снеговой настил
Хрустел морозом в розовой заре.
Ну а сегодня снова ты цветёшь,
И лепестки поют, как снегопад,
Ты, как мальчишка, безмятежно рад,
И уж зиме не веришь ни на грош.
Ах, город, город, каменный чудак,
Ты не боишься потерять престиж.
Ты каждого упавшего простишь,
Ты приютишь бездомных всех собак.
Но что с того, что в суматохе дня,
В забвении улиц, в равнодушии крыш,
Я пропаду песчинкою огня,
Поверив в то, что ты и впрямь Париж!