Стовбури зрізаних та очищених від гілок дерев в'язали у плоти, які, у свою чергу, зв'язували один за одним у своєрідну, інколи досить довгу, вервечку. Так утворювався один пліт — бокор. Бокораші стояли спереду плоту і спеціальними веслами-стернами управляли ним, щоб уникнути мілин та великих валунів у річці і щоб пліт не винесло на берег. Бокорашів було 3—5, інколи й більше — залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту.
На Закарпатті для сплаву використовували порівняно повноводні річки, наприклад:Теребля, Ріка
Робота бокорашів була важка і небезпечна. Інколи траплялися нещасні випадки: комусь затиснуло ногу між мокрими слизькими колодами, хтось від несподіваного удару об підводне каміння падав з плоту в річку тощо.
Сплав лісу на річці Тересва. Поштівка 1908 року |
Проходження плотів (бокорів) з бокорашами під мостом на річці Теребля. 1930-і роки Фото: Vadas Ernő |
З розширення мережі залізниць і приходом у гори важкої техніки сплавляти ліс річками стали дедалі рідше. На Бойківщині сплав лісу припинився у 1940-х роках. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року. Так відійшла в минуле давня традиційна професія населення Українських Карпат — робота бокорашів.
Про працю бокорашів можна більше довідатися в Музеї лісу і сплаву, що на Закарпатті.
Немає коментарів:
Дописати коментар