Службовий розпізнавальний знак польового наглядача на Підкарпатській Русі (30-ті роки ХХ ст)

Розпізнавальний знак польового наглядача (сторожа) - з колекції Libora Milotinskieho, праворуч - реставрація значка з використанням ШІ. 

 У міжвоєнній Чехословацькій Республіці, до складу якої під назвою Підкарпатська Русь входило й українське Закарпаття, для охорони сільськогосподарського майна громади наймали спеціальних польових наглядачів (сторожів).

Згідно з відповідним законом, сільськогосподарським майном вважалося все, що було прямо чи опосередковано пов’язане з веденням господарства у найширшому розумінні цього слова. До нього належали не лише земельні ділянки, а й усі будівлі на них, паркани та огорожі, водойми, житлові будинки, польові дороги, а також урожай, якщо він ще не був зібраним, інструменти та сільськогосподарські машини, залишені на полі, тяглова і пасовищна худоба, гній тощо.

Каралося будь-яке пошкодження майна на полі, порушення закону про охорону полів, а також постанов, виданих місцевою адміністрацією та сільськими органами влади. Покарання могло бути грошовим або передбачати ув’язнення. За умисне випасання худоби на чужій землі, а також за випасання вночі, у неділю чи святкові дні покарання подвоювалося. Суворіші санкції застосовувалися і тоді, коли правопорушення було скоєне на полях чи дорогах, позначених як заборонені.

Якщо порушення було вчинене дітьми або найманими працівниками за неправомірним наказом, відповідальність ніс той, хто віддав такий наказ. Окрім покарання, винна особа повинна була відшкодувати завдану шкоду.

Для захисту власності від сільськогосподарських правопорушень кожна громада зобов’язана була мати польового наглядача, який присягав сумлінно виконувати свої обов’язки. Витрати на його утримання несли власники земель пропорційно до площі своїх наділів. Окружна адміністрація могла дозволити кільком сусіднім громадам утримувати одного спільного наглядача. Власники великих земельних маєтків, які разом володіли понад 50 гектарами землі, могли мати окремих присяжних наглядачів.

Призначення польового сторожа затверджувала окружна адміністрація, яка також приймала його присягу. Наглядач повинен був бути не молодшим за 20 років, фізично здоровим і добре обізнаним зі своїми обов’язками. Адміністрація видавала йому відповідне посвідчення.

Під час виконання службових обов’язків сторож носив службову відзнаку — спеціальний номерний розпізнавальний знак, а також міг мати короткоствольну зброю. 

Польовий наглядач мав право затримати таку кількість великої рогатої худоби, якої було достатньо для відшкодування завданої шкоди. Він зобов’язаний був повідомляти сільську управу про кожне виявлене порушення, незалежно від того, чи знав порушника, чи ні. Якщо наглядача призначила приватна особа, повідомлення надсилалося також і їй. Затриману худобу сторож передавав громаді або її власнику та інформував про це сільського голову.

Газета "Svoboda" від 20 грудня 1922 року,  No. 298.jpg

Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття": Службовий розпізнавальний знак старшого пастуха на Підкарпатській Русі (30-ті роки ХХ ст)